Свекруха, добра душа, вирішила допомогти племінниці, якій із сімʼєю зараз нема де жити. Але жити в одній квартирі з нею, її чоловіком та двома маленькими дітьми їй складно. Тому мати мого чоловіка збирається залишити їм для проживання свою квартиру, а сама переїхати до нас. Тільки я категорично проти такого вирішення проблеми. Чоловік також не в захваті.

З Мариною Миколаївною ми під одним дахом не жили жодного дня. Саме в цьому я бачу запоруку наших нормальних стосунків. Легко залишатися взаємно ввічливими, коли вам не треба ділити одну кухню та підлаштовуватися під порядок життя іншої людини. Проживаючи на одній території, це зробити набагато складніше.

Ми відразу пішли на орендовану квартиру, почали накопичувати гроші на перший внесок. Об’єктивно, на перший внесок на однушку у нас уже було. Але ми хотіли накопичити більше, адже нас ніхто не квапить.

Поки збирали, моїм батькам дісталася спадщина від бабусі, яку продали і віддали велику частину грошей мені. Сума вийшла вражаюча, склавши всі гроші разом ми вирішили брати в іпотеку відразу троячку, щоб вже назавжди закрити питання з квартирами та іпотеками.

З дітьми вирішили почекати, бо поки що все непогано складається в кар’єрі, треба цим користуватися, поки є можливість. Та й вік поки не підтискає – мені двадцять шість, чоловікові двадцять вісім років. Років три-чотири питання з дітьми ще може почекати. Натомість зможемо погасити більшу частину боргу.

З мамою чоловіка стосунки ввічливо-нейтральні. Ми вкотре не чіпаємо її, а вона нас. Зідзвонюємося, зустрічаємося на свята, іноді у вихідні заїжджаємо. Все в рамках пристойності.

Крім мами чоловік має двоюрідну сестру Ліду, з якою вони непогано спілкуються з самого дитинства. Це дочка рідної сестри свекрухи, яка сама мешкає десь у іншій області, а донька свого часу приїхала сюди вчитися, тут і залишилася, вийшовши заміж та народивши дітей.

Ми з Лідою характерами не зійшлися, тож дружби не вийшло. Вона мені здавалася завжди якоюсь інфантильною, непристосованою до життя і з зовсім чужими для мене життєвими орієнтирами. Тобто поспілкуватися з нею я можу, але задоволення від цього жодна з нас не отримає.

Донедавна Ліда в нашому житті з’являлася кілька разів на рік – на день народження чоловіка та свекрухи. Ну і кілька разів на новий рік. А нещодавно я почала чути про неї все частіше.

– Лідок дзвонила, у неї там такий жах відбувається, – ділилася в суботу свекруха, до якої ми приїхали в гості. – Вони ж з матір’ю чоловіка жили, так вона з нею посварилася і та їй сказала, провалюйте на всі чотири сторони. Уявляєте?

Я не уявляла і навіть не збиралася. Ліда та її чоловік дорослі люди, які вже народили двох дітей. Настав час якось самим влаштовуватися в житті. Для мене це було очевидним.

Ну, поговорили і поговорили, добре б. Але потім знову випливла тема з Лідою та її сімейством. Їх таки виставили з дому матері чоловіка, а свекруха прихистила племінницю з її чоловіком та дітьми. Що можу сказати? Це справа свекрухи, їй із ними жити.

Але нещодавно з’ясувалося, що жити з ними виявилося непосильним завданням.

– Двоє дітей, та ще й такого віку, це дуже втомлює, – зітхала свекруха. – Увечері після роботи й так голова гуде, а тут ще хлоп’ятка верещать. Ліда їх намагається вгамувати, але що вона таким маленьким пояснить?

Я тактовно мовчала. Свекруха сама знала, на що йде, тому тут нарікати нема на кого. Для мене рішення було очевидним – дати Ліді та її чоловікові тиждень на вирішення всіх питань, а потім попросити на вихід. Повторюю, вони дорослі люди, які вже привели у цей світ двох дітей. Досить уже з шиї на шию пересідати.

А ще через пару днів свекруха з’явилася озвучити нам свої думки, як і Ліді допомогти, і їй самій не збожеволіти.

– У вас же три кімнати, а вас лише двоє. Давайте я поки що до вас переїду, а Ліда з сім’єю у мене поживуть. Як вони стануть на ноги, я назад до себе переберуся. І всім буде добре, – з усмішкою розповіла свій план Марина Миколаївна.

Щодо всіх, то вона загнула. Добре буде лише Ліді. Їй звалиться двохкімнатна квартира, в якій можна жити і ні про що не паритися. На тих умовах, які запропонувала свекруха, вони можуть жити до повноліття молодшої дитини. А я в цей час мушу ділити квартиру з мамою мого чоловіка.

Такий варіант мене не влаштував, тому я одразу сказала, що проти.

– Ліда зі свекрухою посварилася, я ж хочу зберегти з вами нормальні стосунки, а спільне проживання цьому не сприяє. Тому вибачте, але я на цю авантюру не підпишуся, – прямо сказала я. Чоловік у задумі чухав підборіддя.

Марина Миколаївна почала розповідати, як важко живеться Ліді, як вона потребує допомоги, і запевняти, що ми з нею точно нормально уживемося. Але я заради себе не стала колись жити зі свекрухою. То чому я зараз маю робити це заради якоїсь там Ліди?

– Невже тобі не шкода сестри? – повернулася свекруха до сина.

– Не шкода. Вони п’ять років із чоловіком жили у його мами, а толку? Лише двох дітей народили, хоч хотіли збирати на квартиру. Зараз вони в тебе в квартирі третю і четверту народять, поки ти будеш чужими кутами тинятися.

– А мене тобі не шкода? – очі Марини Миколаївни стали повними сліз.

– І тебе не шкода. Ти сама влізла у цю ситуацію. І вирішується вона просто – виселяй до біса Ліду та її сімейство.

– Та куди вони підуть? Вона у декреті, чоловік отримує копійки! Вони ж навіть зняти житло не зможуть.

Чоловік знизав плечима і сказав, що максимум, що він може зробити для Ліди, це сплатити її проїзд до рідного міста до тітки. Це її дочка, ось хай вона й розрулює всі питання.

Свекруха на нас образилася тепер. А я про себе думаю, ось Ліда “молодець” – сама зі своєю свекрухою посварилася, і мене з моєї посварити примудрилася. Але навіть заради миру зі свекрухою я не готова погоджуватись на її умови.

КІНЕЦЬ.