Кожна дівчина боїться вийти заміж за маминого синка, але й чоловікам треба дивитися в обоє. Адже часом ми одружуємося не тільки на коханій жінці, а й на її мамі.

Так сталося у моїй родині. Моя кохана дружина все ніяк не відпустить поділ спідниці своєї матері, Наталі Валентинівни.

Найцікавіше, коли ми тільки зустрічалися, присутність третьої особи не помічав: або був такий зачарований, або вони майстерно спрацювали.

Взагалі, я можу зрозуміти, що часом буває необхідний погляд зі сторони й, як то кажуть, поганого мама не побажає і не порадить.

Але краще б вони радилися у своїх жіночих справах: приготування, прибирання, косметика, одяг.

Але ж ні! Ті питання, які ми повинні вирішувати спільно з дружиною, також вирішує і Наталія Валентинівна. Не здивуюся, якого кольору труси мені купляти вони теж разом обговорювали. Точніше теща вирішила, а дочка купила.

Наталія Валентинівна жінка хороша, але аж надто самовпевнена у своїх знаннях. Вона вирішила, що розуміється на всьому. Цікаво, хто її в цьому переконав?

Робили ми з дружиною ремонт у спальні, вибрали ліжко. Думаю, ну Слава Богу, обійшлися без всезнаючої матусі. Теща запросила на вечерю, а треба сказати, готує вона добре. Цього в неї не відібрати. Дружина показала своїй мамі фото ліжка, і вона, добра душа, вирішила висловити своє “фі”, мовляв, ліжко не відповідає дизайну нашої квартири.

Ось хто-хто в інтер’єрах точно не розуміється, так це володарка рожевих штор на кухні, “улюблена” теща. На ранок ми з дружиною поїхали купувати подружнє ложе, як дружина мені заявила: “А давай виберемо інше!”. Після чого ми посварилися, тому що спати я хочу на тому ліжку, яке подобається нам обом, а не на тому, яке вибрала теща.

Після того як батько дружини пішов з життя, теща подарувала дочці дачну ділянку через те, що сама вона туди їздити не може, а місце дуже добре.

– Будуйте, обробляйте, вирощуйте, загалом, робіть, що хочете, діти, – благословила теща.

Ми надихнулися: почали й грядки під себе робити, і дерева, кущі саджати, загалом наводити порядки. Приїжджаємо одним сонячним днем на дачу і бачимо картину: ходить грядками Наталія Валентинівна, в одній руці лопата, в іншій наші кущі помідорів, на голові величезний солом’яний капелюх, на очах сонцезахисні окуляри. На питання дружини “що ти тут, матусю, робиш”, теща по-діловому заявила:

-Навожу порядок. Ви все неправильно робите! Навіщо ти полуницю тут посадила? А тут краще садити помідори, а не перці.

Моя дружина навіть не подумала заперечити, схилила голову і пішла допомагати робити як треба. Я, звичайно, обомлів, спробував висловити своє невдоволення, на що швидко отримав відповідь:

-Ми одна сім’я, у нас все спільне.

Через якийсь час ситуація повторилася. Я зчепився з тещею:

-Навіщо Ви кажете, що дача наша і при цьому не даєте самостійно господарювати?

-Зять, ну я ж з найкращих спонукань.

А мені її найкращі спонукання вже в печінках сидять, ніби без її участі нічого вирішитися не може.

На мої запитання дружині, чому вона різко змінює свою думку, як тільки на горизонті з’являється її маман, вона відповіла:

-Ну мама ж досвідченіша, вона краще знає.

Нещодавно вирішив змінити машину. Продав стару, вибрав нову, із салону. Показав дружині, а вона бігом хвалитися матусі. Ну а та взялася розповідати, що у подруги син купив підтриману велику машину, мовляв, і гарна, і містка, і ціна хороша.

Не знаю, чого вона там ще наговорила моїй інфантильній дружині, але в результаті черепну коробку мені розкрили та мозок виїдали ложкою цілий тиждень. А головне аргументи залізобетонні, наче я на перспективу не думаю.

-Нічого стільки витрачати на новий автомобіль, краще заощадимо.

І тут я вибухнув. Ось вже зовсім у чоловічі справи лізти точно не треба. Почав пояснювати дружині, що якраз вигідніше нове авто, а не бите-перебите, що в ремонт вкладатися не треба, бо нічого не зношене, та й витрата палива менша, ніж у більш старих авто.

Нехай син маминої подруги їздить чим завгодно, хоч на возі, а я хочу на новому авто. Тим більше ми можемо собі дозволити.

Я не розумію позиції тещі. Вона б, навпаки, пишалася дочкою, зятем. Жодної мудрості немає. З дружиною я провів розмову, що досить мамі лізти у всі наші сімейні справи, що настав час дружині дорослішати та відстоювати свої межі, довіряти насамперед самій собі, та й спершу слід радитися з чоловіком. Ми таки родина. Сподіваюся, вона щось зрозуміла.

КІНЕЦЬ.