Я прийшла працювати на молокозавод відразу після того, як вийшла заміж, на той час я мала 25 років.

Молода, красива, усміхнена, сповнена мрій і бажань.

Але всі мої позитивні моменти у житті зникали, як тільки чоловік переступав поріг нашого дому.

До весілля я не звертала увагу на його пристрасть до чарки, він був душа компанії, багато жартував, там де був він завжди лунав сміх.

Але коли ми побралися, у повсякденному житті все було з точністю навпаки. Вічно незадоволений, насуплений, і буркотун.

Але як тільки нас десь запрошували у гості, він ставав легким, веселим, ніби зовсім інша людина.

Я почала працювати, познайомилась із колективом, звернула увагу на Степана. Він був врівноважений, говорив спокійно, дивився впевненим поглядом прямоту душу.

Одного разу я забігла до нього на склад, по роботі, він взяв мене за руку, пожартував, що я вкрала його серце.

Відтоді робив знаки уваги, залишав на робочому столі квіти, а згодом ми залишись двоє у його кабінеті, і я потонула у обіймах цього сильного чоловіка.

Порівнюючи його зі своїм новоспеченим чоловіком, це було небо і земля.

Цей впевнений і гарячий, а мій, буркотливий і як мала дитина.

На роботу летіла на крилах. Про чоловіка не думала, залишила його разом із набурмосеним обличчям наодинці.

Зі Степаном у нас була домовленість, не звʼязуватись на вихідні, але чим більше минало часу, тим більше він хотіла щоб я була поруч.

Просив залишити чоловіка. Почав приходити до мого дому серед ночі дзвонити.

Я звільнилася з роботи, але він не дає мені спокою. Боюся, щоб моя сімʼя не довідалася.

І чоловік. Бо розлучатися не думаю. Маю надію що мій чоловік зміниться. Але душа сумує за Степаном. Я потрапила у трикутник, який сама створила, і тепер незнаю що робити?

КІНЕЦЬ.