Ми з Пашею познайомилися ще в інституті і зустрічалися з першого курсу. Мій майбутній чоловік залицявся красиво, хоча і не шикував, звідки у студента гроші на шикарні ресторани. Після закінчення інституту, Пашка зробив мені пропозицію руки і серця, я звичайно ж погодилася, не роздумуючи.

Прийшов час, знайомитися з його мамою, треба сказати, я до сих пір не знайома з його мамою. Ні ви не подумайте, Пашка не ховав мене від неї, просто я якось не хотіла знайомитися з нею, боялася чи що. Моя майбутня свекруха ростила сина одна. Папа Пашкин загuнув у страшній автокaтaстрофі, сама Людмила Іванівна дивом вціліла в той страшний день.

У перший день знайомства я дуже нервувала, то вилку впущу, то кухоль з чай перекинула то ще що-небудь, в загальному, мені здалося, що я не сподобалася майбутній свекрусі. Ми з Пашею призначили день весілля. Вибрали осінь, п’ятнадцяте вересня, бабине літо. Найкращий час для весіль, так ми вважали.

Приготування до весілля, були божевільні. Треба було розіслати запрошення, особливо я переживала, як доберуться мої батьки. Мої батьки жили в іншому місті і добиратися до нас, було трохи проблематично. Весільну сукню вибирали ми з подругою Свєткщю, вона пропонувала купити такі сукні, які мені зовсім не подобалися.

Я ж виглядала шикарної сукні, вже дуже хотілося виглядати найкрасивішою нареченою на всьому білому світі, але на таке вбрання, грошей не вистачало. Довелося зупинити свій вибір, на не дуже дорогому платті, але воно мені подобалося. Свєтка пішла пакувати плаття, поки я роздивлялась розкішну брошку до свого вбрання.

Розплатившись, ми поїхали до свекрухи. По одному з повір’їв, чоловік не повинен бачити весільну сукню, і тому я вирішила сховати його у свекрухи, де ми з чоловіком з’являлися дуже рідко. Настав день одруження. Приїхавши до свекрухи я стала розпаковувати своє білосніжне, весільне плаття. Розпакувавши його я прийшла у відчай. Плаття було все порiзане. Я відразу запідозрила в цьому свекруху. Тому що більше не було кому, адже доступ до сукні був тільки у неї, як я тоді вважала.

Я вибігла з квартири і втекла в парк. Сидячи на лавці, я міркувала як вона могла вчинити зі мною і зі своїм сином, адже ми просто любили один одного, а якщо я не сподобалася, то навіщо ж сукню то різати. Трохи заспокоївшись, я подзвонила Паші і сказала, що весілля не буде. Пашка прилетів через п’ятнадцять хвилин. Дізнавшись в чому справа він спохмурнів, він абсолютно був впевнений, що мама щиро рада за нас.

До загсу залишалося півгодини, Пашка схопив мене за руку поволік в загс, прямо так в чому була. Кросівки, джинси і якась кофточка, ось такий був мій весільний наряд. Після весілля ми жили на орендованій квартирі, з матір’ю не спілкувалися, у всякому разі я. Паша правда їздив відвідував, мати все таки. Через рік я нaродила. Пoлоги були дуже важкі. Під час пoлогів у мене відкрилася крoвотеча і я втратила багато крoві, тому мені кололи якісь ліки і я весь час спала.

Після того як я прокинулася, мені принесли мою дитину. Увечері прийшов чоловік і розповів мені таку історію. Поки я спала до мене приходила його мама і сиділа зі мною до останнього і ще, розповідали медсестри, вони чули як вона молилася Господу, щоб він допоміг мені і щоб у нас з малятком все було добре. А ще медсестри розповідали, що приходила, якась жінка, як я потім зрозуміла, це була моя найкраща подруга Свєтка.

І вона просила у мене вибачення за те що зіпсувала моє весільне плаття. Виявляється, Свєтка була потайки закохана в Пашу і на зло порізала моє плаття, коли ходила упаковувати його. Почувши цю історію я зрозуміла, як же була несправедлива до своєї свекрухи. Я думала, що свекруха, дуже погана жінка, а виявилося, вона свята людина.

Коли прийшла Людмила Іванівна, я зі сльозами на очах, просила у неї вибачення. Людмила Іванівна погладила мене по голові і сказала, нічого дочка, іноді так трапляється. Після виписки з пoлогового будинку, ми стали жити у моєї другої мами, вона була категорично проти, щоб ми з дитиною вешталися по знімним квартирам.

КІНЕЦЬ.