Моя тітка Ольга нещодавно до нас приїжджала, вона далеко живе, бачимося зрідка. А цього разу вона мені такі недобрі речі розповіла, що я й не знаю, як ставитися мені до цього.

– Наш син зібрався одружитися, – поділилася тітка зі мною. – Так, рано він зібрався власну сім’ю мати, я розумію, особливо як на теперішній час і для хлопця – 24 роки йому лише виповнилося. Але, з іншого боку, а чому б і ні? Спокійніше буде нам з батьком тепер, коли дитина прилаштована вже, вдома сидить з дружиною, пригод не шукає собі ніяких, ні з ким вечорами до ранку не ходить. Дівчина непогана у нього, як на мене, мені подобається вона, студентка, закінчує через рік навчання там же де і мій син.

– А жити є де вони будуть після одруження?

– З житлом проблема у них є, так, це правда. У невістки майбутньої батьки в маленькому містечку живуть. Проста небагата родина, зайвої нерухомості у них немає, грошей теж, особливо нічим допомогти не можуть. Дівчина в гуртожитку зараз живе, але через рік її звідти попросять з’їхати, коли закінчить навчання. Ми поки домовилися так: квартиру вони поки будуть орендувати, але оплачувати її будемо ми з чоловіком, щоб молоді поки збирали собі гроші на перший внесок і через кілька років взяли в кредит собі житло, адже так буде краще. У нас же квартира Оксанки здається зараз. Ось цими грошима зараз поки і будемо допомагати синові.

Дітей у моєї тітки Ольги двоє – 24-річний син Дмитро, який зібрався одружитися, і донька – 16-річна Оксана, поки ще школярка.

Квартир в родині теж дві – звичайна трикімнатна квартира в панельному будинку, в якій зараз і живуть батьки зі своїми дітьми, і однокімнатна квартира в новобудові, куплена в роки, коли батьки ще добре заробляли і мали чималі гроші.

Цю однокімнатну квартиру а в майбутньому моя тітка якраз планує віддати своїй доньці Оксані і зараз вже усім спокійно говорить, що це квартира Оксани.

Дмитро теж в курсі, що квартира зараз оформлена на матір, але буде належати сестрі в майбутньому.

– Ми сина з самого початку так вчили: ти чоловік, все, що тобі треба, заробиш і купиш собі сам, – розповідає тітка Ольга. – Зайва квартира у нас одна, другу нам з батьком, мабуть, вже не осилити ніколи, часи зараз вже далеко не ті, ми вже нерухомість ніколи не купимо. Ми б і раді, але часи вже не ті, це просто нереально зараз. Загалом, вважаю, що в першу чергу ми повинні допомогти своїй дочці. Щоб у неї був свій куточок для життя, і вона б не залежала ні від чоловіків, ні від інших обставин.

Зрозуміло, зараз Оксані до непростих життєвих обставин далеко.

Моя двоюрідна сестра Оксана зараз живе з батьками, готується до вступу на навчання, відселятися буде в кращому випадку років через п’ять-шість, а то й пізніше – коли закінчить навчання, почне працювати і встане на ноги.

Тому квартира Оксани зараз здається її батьками в оренду, зараз гроші потрібні усім.

Гроші від оренди до цих пір йшли на літню відпустку сім’ї та інші забаганки, приємні, але не життєво необхідні.

Тепер батьки вирішили на ці гроші орендувати квартиру для сина з невісткою.

– Щось складно у вас все!, – сказала я своїй тітці. – Одну квартиру здавати, іншу орендувати. Навіщо стільки зайвих турбот, незрозумілих мені? Виселити квартирантів і пусти сина з дружиною жити в ту квартиру, та й все на тому, це ж набагато простіше. Нехай живуть собі там діти нормально. І платити нікому нічого не треба, і бігати по чужих кутках.

– Пустити простіше, звичайно, – зітхає моя тітка. – А потім виселяти як їх звідти як? Вони там обживуться, може, і дитина з’явиться у них. А квартира ця ж вже Оксанчина! Кругом десятки таких історій, коли батьки пустили дітей в свою квартиру, попередивши, що це не назавжди. Вселяючись, молоді на все згодні, кажуть, що будуть збирати, купувати своє. І навіть починають збирати на початку. Але довести процес до кінця не у всіх виходить, і діти живуть на батьківських метрах рік за роком, народжують дітей, і вигнати їх на вулицю абсолютно неможливо вже.

Набагато простіше, міркує зараз тітка Ольга, в певний момент, попередивши молодих за пару місяців, просто згорнути фінансування на житло. Ми вам, дорогі діти, допомогли, скільки вважали за потрібне, а далі самі якось викручуйтеся. І теж напевно образяться, якщо до такого дійде. Але це все ж набагато простіше, ніж на вулицю з сумками.

Моя тітка Ольга дуже просто вважає, що вона робить все правильно, та й в майбутньому лише на доньку надіється, бо хоче, щоб рідна донька її доглядала.

А мені це в голові не вкладається. Хіба син не дитина? Йому не потрібно житло?

Чому батьки часто обирають одну дитину, а від іншої відвертаються?

КІНЕЦЬ.