Шукала я співмешканку, щоб платити менше, без шкідливих звичок, акуратну і відповідальну. Вимога була єдина – вона має працювати, щоб я була певна, що вчасно платитиме свій внесок за квартиру.

Ангеліна видалася мені приємною людиною, а співжиття з нею довело, що вона старанна та акуратна, тому за рік життя я не мала з нею ніяких проблем.

Сама я займалася прибиранням і їй інколи підкидувала роботу.

Ми навіть здружилися, хоч між нами різниця у віці двадцять років. я себе вважаю доволі прогресивною жінкою і відчуваю себе на тридцять років.

І ось почала я помічати, що приходить Ангеліна все сумніша та сумніша, а потім мені й видає:

– Галю, я при надії, а хлопець вже який місяць не дається чути. Телефон поза зоною і на повідомлення не відповідає. Що робити? Мама мене просто задзьобає.

– Та ти маєш богові дякувати, що відвів від тебе такого хлопця, а то б все життя з ним промучилася. Подякуй і живи далі, бо ж діти, то завжди щастя.

– А що я мамі скажу? Вона в мене дуже строга! Вона староста села і тут я з дитиною. Ти її просто не знаєш…

– Мама побурчить і перестане, все буде добре.

Але мої слова не дуже її розраджували.

І якось я була в одному будинку, прибирала, а телефон задзвонив, а я ж не чую. Аж тут хазяїн приносить мені його і каже, що мовляв, телефонують. Дивлюся на екран – Ангеліна, взяла слухавку, поговорила і забула.

Аж тут через якийсь час знову Джон мені каже, що то за дівчина мені телефонувала.

А я візьми й розкажи, що вона при надії, хлопець втік і тепер вона не знає, що робити, бо й додому вертатися не може.

І тут Джон попросив мене його з нею познайомити.

Я здивувалася, але потім вирішила, що це просто чудова ідея, бо за таким багачем Ангеліні буде як в бога за пазухою.

Так і сталося, вона Джонові сподобалася і сама бачу, що й Ангеліні чоловік теж сподобався.

За якийсь час дійшло у них до весілля, мати, звичайно, там була найщасливіша, але Ангеліна вже тоді носом крутила:

– Щось тут не те, Галю, і ставиться до мене гарно, і все для дитини приготував. Щось тут не так.

– Що не так? людина поводиться по-людськи, а ти хочеш аби ти сама за свої гроші купували колиску і складала, тоді то буде нормально?

Далі ми тільки час від часу переписувалися і переважно Ангеліна писала, що вона піклується про малюка, а

Джон спить в іншій кімнаті.

– Він мені так старається вгодити, що це просто неможливо винести. Я від цього втомилася!, – казала вона мені, а я просто не знала, що відповісти.

– Може, ти будеш трохи вдячною?, – питала я її.

Напевно вона мене послухала, бо через якийсь час сказала, що при надії, але чоловік ставиться тепер до неї по-іншому.

– Він такий відсторонений, наче ми чужі люди, не хоче говорити чи має когось іншого, просто каже, що зайнятий.

Пройшов ще час і вже Ангеліна вийшла на роботу і почала всюди сама ходити, наче по-роботі, на зустрічі «ділові» в ресторани та готелі. Я на фото дивлюся, що вона то в одному ресторані, то в другому, але без Джона.

– А чоловік де?, – пишу їй.

– Ой, він не хоче нікуди ходити, а мені по роботі треба. Тай добре, бо я вже його не можу витримувати і цю всю ситуацію.

А от тепер прибігла до мене жалітися, що вона Джона не любить і хоче піти від нього, а він каже, що дітей їй не віддасть і за законами це цілком можливо.

– Нащо ти мені його підсунула, – каже мені.

Я просто не маю слів. Я людині добре зробила, інша б на її місці мені віддячила, а ця з претензіями. Як таке можливо?

КІНЕЦЬ.