– Петрівно, ти вчора таке пропустила! – сказала Марина Василівна, ледве побачивши свою подругу. – Микола з нашого підʼїзду схоже має серйозні проблеми!

– Микола? – щиро здивувалася Марія Петрівна. – І в чому ж це мій сусід завинив? Він дуже хороший чоловік! Завжди ввічливий, усміхнений, жодного разу не чула щоб сварився. Та я в будь яку годину дня і ночі можу до нього постукати і мені завжди відкриють і допоможуть!

– Та ти б бачила його вчора! – ахнула Марина Василівна. – Такий злий був! Галасував дуже! Я аж запереживала.

– А за що в нього проблеми мають бути? – запитала Марія Петрівна. – Не за галас же ж?

– Та він з якимось мужиком дуже посварився, уявляєш! – подруга охоче ділилася подробицями, і аж сяяла від задоволення.

Вона ж усе це сама бачила! А в їхньому тихому будинку подібні випадки трапляються вкрай рідко.

– Двері з гуркотом відчиняються, Миколка того мужика за веде, свариться… Чоловік намагається щось сказати, – підібгала губи старенька.

Слова його вона не розібрала, а вигадувати подробиці було не в її стилі. Вона завжди говорила перевірені дані!

– А потім цей мужик до Миколки, той відповідає і… Коротше це було дуже все епічно…

– А мужик сам пішов?

– А що йому буде? – знизала плечима Марина Василівна. – Підвівся, обтрусився, щось сказав Миколці. Та й пішов собі…

– Та ну тебе! – у Марії Петрівни відлягло від серця.

Все не так страшно, як вона спочатку припускала.

– Ну, і нащо ти тут розповідаєш? За що проблеми? За звичайну сварку?

– А хто знає, що там знайдуть? – філософськи відповіла бабуся. – Загалом, скоро все дізнаємося…

…Марія Петрівна насмажила своїх фірмових пиріжків з м’ясом і попрямувала до сусідів.

Ну, не могла вона все так залишити. Миколку вона знає мало не з пелюшок. Та й він ріс на її очах. Повірити в те, що це все просто так, старенька ніяк не могла…

Марія Петрівна натиснула кнопку дзвінка. Двері їй відкрили майже відразу. Микола посміхнувся, побачивши, хто зʼявився до нього в гості і тут же пропустив стареньку в квартиру.

– І що ти там кажуть сварився нещодавно у нас тут у підʼїзді, чи що? – діловито поцікавилася сусідка.

– Що, вже розказали?! – посміхнувся чоловік. – Та не хвилюйтеся, все нормально.

– З чого ти взагалі сваритися почав? – сплеснула руками старенька. – Завжди був таким хорошим хлопчиком!

– Ніякої таємниці тут нема, – Микола винувато посміхнувся і відвів у бік очі. – Скажу тільки одне – цей… Одним словом заслужив він.

Раптом в кімнату зайшла завжди весела Яна – дружина Миколи.

Марія Петрівна глянула на неї й застигла від несподіванки.

Вона здавалася якоюсь згаслою, чи що… Усміхалася неохоче…

Микола одразу підскочив і довів дружину до дивана.

– Навіщо ж ти вставала? – м’яко звернувся він до дівчини. – Лікар же ж сказав – постільний режим.

– А раптом це він знову? – Яна насупилась.

Вона дуже переживала, що через її минуле у чоловіка можуть бути проблеми.

– Зʼявився, не виставиш…

– То це твій знайомий? І що йому було потрібно?

– Батько, – посміхнулася дівчина. – Двадцять років його не бачила, і ось він з’явився! Грошей хоче… Мовляв, пенсія маленька, а тут рідна дочка підвернулась! Плати, каже, адже без нього я б на світ не зʼявилася…

– А аліменти він платив? – примружилася Марія Петрівна.

Її онук був юристом і часто розповідав про такі випадки. Не кожен з батьків має право на допомогу дитини, ой не кожен!

– Та які аліменти? Ви про що взагалі? Мама від нього пішла, взявши мене пахву. Вночі, майже нічого не взявши з собою, поки мій любий татусь спав після чергової вечірки. Сварився він постійно. А вона терпіла. Та все таки терпець урвався…

– І він не намагався знайти вас? Повернути? – Марія Петрівна слухала з важким серцем.

Двадцять років тому… Це ж Яні було лише п’ять років…

– Ні, він швидко заміну знайшов, слава Богу. Ми переїхали в інше місто, до бабусі. Вона була вже зовсім старенька, але все одно сиділа зі мною, поки мама працювала на трьох роботах. Було дуже важко! Лише один раз вона звернулася до колишнього чоловіка – коли я дуже заслабла.

– А що він? Допоміг?

– А як же ж! – Яна була готова розплакатися від несправедливості. – Звісно відмовив. Навіть не особисто, просто листа надіслав. Уявляєте?! Листа! Написав, що колись ми від нього пішли…

Цей нещасний аркуш паперу вона знайшла нещодавно і прочитане її добряче здивувало.

– Там було багато нехороших слів. Все зводилося до того, що тепер ми від нього ані копійки не отримаємо. В нього інша родина. Й інша дочка.

– Лист зберігся? – бабуся вже подумки набирала номер онука.

От хто точно зможе допомогти цій сім’ї!

– Так, я його сховала. Не хотіла, щоб мати згадувала про це…

Яна заплющила очі. Перед очима виринала картина – мама збирає доньку до школи.

Незважаючи на те, що у них практично не було грошей, одяг у дівчинки був новенький.

Зручний рюкзачок, красиві туфельки й повний набір шкільного приладдя. Дівчина не хотіла думати, чого це коштувало самотній жінці без нормальної освіти!

А на дочці жінка не заощаджувала. Вона хотіла, щоб Яна була найкрасивіша!

Єдине, що вимагалося від дівчинки – хороші оцінки та бездоганна поведінка.

Причому, якщо вона не розуміла щось за шкільною програмою, завжди були люди, які готові були їй це пояснити. Цими людьми були мамині колеги, знайомі та просто небайдужі сусіди.

Яна розуміла, що тільки від її зусиль залежить їхнє подальше життя. Вивчитися, отримати гідну роботу та забезпечити мамі безбідне життя – це те, чого Яна прагнула.

І в неї все вийшло! Її люба матуся живе у затишній квартирі в найкращому районі міста. Вона не працює, тільки в’яже речі для власного задоволення.

А тепер з’являється тато і хоче зруйнувати їх ідеальний маленький світ!

– Нічого в нього не вийде, – діловито сказала сусідка. – Можеш мені повірити! Участі в твоєму житті він не брав, аліменти не платив, допомагати відмовився письмово.

Ані копійки не отримає! Я попрошу внука, і він допоможе вам. Все буде добре!

Марія Петрівна була абсолютно права. Так званий батько спробував «качати права», але дуже швидко поїхав після пари розмов з онуком Марії Петрівни.

А мама дівчини навіть не дізналася про його недолугий візит…

КІНЕЦЬ.