Ніколи не думала, що мій добрий вчинок зможе посварити всю сім’ю. Вирішила я раніше подбати про майбутнє своїх дітей і подарувала їм свою квартиру на двох, в рівних частинах. А дочка вирішила продати свою частку, де і як я житиму, їй абсолютно все одно, а якщо нові сусіди виженуть мене на вулицю?

Моя квартира дісталася мені від батьків, у ній я прожила з чоловіком все життя. Своє помешкання нажити так і не вийшло, важкі тоді були часи. Тож поки діти були маленькі, всі разом тулилися у двокімнатній квартирі.

Після смерті мого брата я спостерігала сумну картину, як його діти лаялися і судилися через нерухомість, кожен намагався відхопити шматок більше. Я не хотіла такого для своїх дітей, тому вирішила все заздалегідь поділити, так усім буде спокійніше.

Все. Тепер кожен має свою частку. Коли мене не стане, кожен отримає свою частину.

– Та заспокойся мам, навіщо нам твоя квартира, – наввипередки кричали дочка та син.

Тоді я й подумати не могла, що дочка захоче продати свою частку ще за мого життя.

Син у мене вже дорослий. У нього своя родина та троє діток. Живуть вони із дружиною дружно. Бувають, звичайно, дрібні сварки, але вони поважають і цінують один одного, і це головне. У мене з невісткою чудові стосунки. Тож за долю сина я спокійна. А ось дочка…

У дочки життя склалося не так добре. Занадто вона поспішала заміж, все боялася, що не встигне.

– Мамо, мені вже 30! Скільки мені ще чекати?! – говорила мені Катя, коли я намагалася відмовити її від невдалого шлюбу. Я ж бачила її обранця наскрізь і знала, що користі від нього не буде.

Дочка мене не послухала та вискочила заміж. Через рік у них вже з’явилося прекрасне маля. А ось шлюб тріщав по швах. Постійні скандали, безпідставні ревнощі та п’янки. Дочка все терпіла, чекала, коли чоловік зміниться. Хотіла зберегти сім’ю. Точкою її кипіння стала бійка.

Слава богу, терпіти це вона не стала й одразу втекла. Прощати його не збиралася. А зять і радий був, що вона пішла. Він так жодного разу і не з’явився, навіть вибачення не попросив.

Після розлучення Катя з онукою переїхали до мене. Віра маленька ще була, і в дитячий садок її не брали. Дочка знайшла собі роботу, а я сиділа з онукою. Все потихеньку налагодилося. А незабаром дочка виявила самостійність, винайняла квартиру і з’їхала від мене разом з онукою.

Я її не виганяла, але ужитися з нею було складно. Характер у неї був від діда: упертий і твердолобий, ніколи нікого не слухала. А після розлучення, мабуть, зовсім їй погано було. Все в багнети сприймала та огризалася постійно. Тож я навіть зраділа, коли дочка з’їхала, тепер наші сварки закінчаться.

Дочці я допомагати не перестала, внучка часто хворіла, і щоб Катя постійно не брала лікарняні та її зрештою не звільнили, з Вірою сиділа я.

І ось одного прекрасного дня дочка мене приголомшила своєю заявою:

– Мам, я продаватиму свою частку квартири, – без тіні збентеження заявила дочка.

Я спочатку не зрозуміла про що йдеться. А потім, коли до мене дійшло, у мене одразу потемніло в очах.

– Як продати? Я живу тут.

– Мамо, мені потрібні гроші. Хочу купити квартиру в кредит. Я не можу все життя жити на орендованій квартирі.

– То живи зі мною! Я тебе не виганяю, – спробувала я переконати свою дочку.

– Так звичайно! А як мені особисте життя влаштовувати? Під твоїм контролем? Я вже вирішила все. Я спочатку запропоную братові викупити мою частку, але якщо він відмовиться, то виставлю квартиру на продаж, – сказала донька та пішла.

А мене всю трясло. Не чекала такого вчинку від рідної дочки. Поки я намагалася заспокоїтись, мені вже дзвонив син. Я відповіла на дзвінок і хотіла почати скаржитися на його сестру, але він випередив мене.

– Мамо, заспокойся, бо тиск підніметься. Ну, сестричка і здивувала! Хоча вона завжди була погань. Ніколи про інших не думала.

Але докотитись до такого! Виганяти рідну матір! Але ти заспокойся! Я цього не дозволю. Ми з Мариною порадились і вирішили викупити її частку.

Трохи доведеться залізти у борги, але нічого страшного. Після угоди, якщо хочеш, я тобі подарую квартиру назад. Щоб ти жила спокійно.

Я відмовилася, синові я вірила. І вже за тиждень Катя отримала свою частину грошей і поїхала у невідомому напрямку. Син сказав, що більше спілкуватися з нею не бажає. А я намагалася кілька разів їй подзвонити (сумую і переживаю за онучку), але телефон вимкнений. Де мені тепер шукати її? Хоч вона і вчинила погано, але ж я мама, я хвилююся.

Чи могла я подумати, що мій шляхетний вчинок так пересварить усю сім’ю.

КІНЕЦЬ.