Нас у мами троє дітей. Батько покинув нас давним-давно, піднімала нас одна мама. Усім дала гарне виховання та освіту, все робила для нас, не шкодувала нічого.

Ми, діти, загалом, дружні, маму любимо, намагаємось збиратися разом на свята. Старший брат живе у іншому місті, я залишилася у нашому рідному місті, молодша сестра живе також в іншому місті. Усі міста в межах нормальної досяжності, не більше 12 годин потягом.

Так сталося, що мама більше року тому перенесла недугу, їй потрібна була допомога у реабілітації та догляді.

Лікарі давали хороші прогнози, але за умови гарного догляду. А на нього потрібні сили та гроші. Брат із сестрою вирішили, що, зрозуміло, доглядатиму за мамою буду я, бо я живу в одному з нею місті. А я запропонувала всім разом приїхати і пожити у мами кілька місяців, тим більше, що така можливість є.

Брат працював віддалено, йому байдуже, з якої точки працювати, плюс у нього ненормований графік. Міг би жити у мами (благо у неї три кімнати, можна спокійно зайняти одну і працювати там), допомагати їй, наприклад, ходити в магазин, забиратися.

До того ж брат міг би допомогти з підніманням мами та з пересуванням, вона у нас зовсім не тендітна. Сестра теж могла б приїхати і пожити з мамою якийсь час: вона була на той момент у декреті, але дитина ходила до садку дитячого, і в неї чудові активні свекри-пенсіонери, які із задоволенням готові були пожити з малюком, він у них перший і єдиний онук від сина.

Плюс у сестри єдиної є права та машина, вона могла б допомагати возити маму лікарями, не витрачаючись на таксі. Але брат сказав, що йому незручно приїхати, він звик у Львові, йому треба бути в місті, раптом його викличуть в офіс, хоч це брехня, він сам неодноразово говорив, що може тижнями не виходити з дому, а всі робочі питання вирішує виключно онлайн.

Сестра сказала, що не хоче залишати сина так надовго з чужими людьми, хоча сама багато разів говорила, як їй пощастило зі свекрами, це прямі інші батьки, до того ж вони з чоловіком майже на місяць виїжджали на море вдвох, а дитина жила з бабусею. і дідусем і нічого не сталося, а сестра казала, як вона відпочила без дитини. Коротше, брат із сестрою проігнорували нас з мамою.

Я працюю в офісі 5/2, змушена була взяти відпустку, дякую, начальник пішов назустріч. Але три тижні пролетіли швидко, довелося вийти на роботу, в обідню перерву я їздила до мами, щоб нагодувати її, помити і таке інше.

У вихідні возила її лікарями. Переїхала до неї, свою квартиру тимчасово здала, щоби були зайві гроші які відкладала на машину.

Витратила всі свої заощадження. Брат із сестрою допомагали грошима, але надсилали тільки після нагадувань, і то постійно питали, куди так багато грошей: “У нас що, ліки із золота?” або “Ти маму на таксі люкс-класу, чи що, катаєш?” – Типові фрази.

Брат приїхав лише один раз, і то звалив за два дні. Сестра не приїхала жодного разу, зате дзвонила і щебетала в трубку мамі, як вона її любить і бажає якнайшвидше одужати.

Я виснажилася за рік такого життя. Постійно просила друзів допомогти, це було незручно. Мамі теж було незручно. І боляче від думки, що з трьох дітей її доглядала тільки я. Але нічого, ми видерлися. Мама дуже хотіла жити. До неї повернулася мова, одна рука не дуже працює, але це не помітно.

Вона ходить та обслуговує себе сама. І перше, що вона зробила, коли відчула сили — написала на мене заповіт, тільки на мене. Плюс оформила дарчу на інше майно — дачну ділянку та капітальний гараж, які дісталися їй від її батьків. Брат із сестрою дуже образилися на мене та на маму!

Не розуміють, що вони зробили не так, і за що мама так вчинила.

КІНЕЦЬ.