Ви знаєте, стільки років я допомагала своїм дітям, що уявити складно.

Чоловік зустрів іншу, коли мені було 45, я сама залишилася з дітьми.

Вони ходили в школу, на той час, а я тягла все на собі.

Звісно, що якісь там копійчані аліменти чоловік мені платив на дітей, але ніколи не зателефонував, не поцікавився ними.

Я ще першим часом сама йому телефонувала, просила, щоб хоч заходив іноді, я сама його бачити не хотіла, була велика образа на душі, але думала про дітей. Не може ж так бути, що в один день у них не стало батька. Наче він є, але поряд немає.

Колишній пару разів, після того приходив, а потім сказав прямо, що вдома в них через це суперечки, дружина постійно докоряє, що він не до дітей ходить, а до мене, то й він ходити припинив.

Я дітям все пояснила і більше не телефонувала йому, адже ми теж маємо мати якусь гордість і повагу до себе.

Я знайшла другу роботу і дуже сталася старатися для них, адже знала, що я тепер для них і за матір, і за батька.

Так і вивчила їх, і заміж доньку віддала, потім одружила сина.

А коли спохватилася, то мені вже за 50 давно. Яке там особисте життя? Кому я тепер потрібна?

Так і присвятила себе потім онукам.

А майже 6 роки тому, коли у нас дуже неспокійно було, адже ми родом з Харківщини, моя подруга покликала мене до себе в Ірландію, каже приїдь до мене, заспокоїшся трішки, поживеш у мене, заспокоїшся та й повернешся до своїх дітей.

Я не могла залишити дітей та онуків, не уявляла, як вони справляться без мене, але подруга телефонувала щодня і таки мене вмовила.

Я спакувала речі, сказала дітям, щоб чекали, а сама поїхала.

Я була в захваті від цієї країни, так, як ніколи за кордоном не була, я й на морі в Одесі за своє життя була всього 2 рази, їздила туди заради дітей.

А тут така краса і спокій, чого так не вистачало вдома, адже люди в Україні постійно під тривогами.

Я думала місяць погостюю та й поїду, але Тамара попросила мене трішки залишитися.

– Що ти вдома робитимеш сама, діти самі справляться, побудь трохи в нас, відпочинь, копійку трохи заробиш якусь.

Тамара мені й підробіток знайшла, я стала заробляти.

Вона пішла зі мною до магазину, коли я трішки заробила грошей і сказала, щоб я щось купила собі.

Ні, вона купує продукти, не дозволяє мені нічого купувати в дім і гроші не бере за житло, а цього разу настояла, щоб я щось купила для себе.

– Тамаро! Як це купити собі? В мене діти вдома! Вони ж на мене розраховують! вони чекають мене, я ж гроші маю привезти для них.

І тут подруга вперше на мене розсердилася і відкрила очі мені.

За кордоном батьки вивчили дітей і в доросле життя проводжають, ніхто їх заміж не видає, квартир не купує.

– Ти все життя тільки й те робиш, що працюєш заради дітей! А вони тобі на день народження чайник та рушник дарують. А коли ти жити збираєшся? Мої діти вже давно окремо живуть, мають квартири в кредит, то їх проблеми, самі оплачують, я їм допомагаю чим можу, але й сама своє життя живу. Не зогледишся, як постарієш скоро, а діти про тебе згадуватимуть лише на великдень та Різдво.

І так мене подруга виварила, що я просто дійсно стала думати зовсім інакше.

Того дня я собі і сукню купила, і туфлі нові, і в салон краси мене Тамара відвела, щоб я пофарбувала волосся і зачіску гарну зробила.

Я стільки грошей в житті не витрачала на себе, але я такою щасливою давно не була.

Відтоді вирішила, що нічого собі не шкодуватиму, поки живу, адже ніхто не знає, яким буде завтра.

Так і працювала, трішки відкладала, а то витрачала на себе. Ми з Тамарою гуляли, подорожували, на каву ходили в кафе, і звісно, багато заощаджень в мене не було, але я ніколи не бачила такого життя, бо завжди жила для своїх дітей, а не для себе.

А тут донька мені подзвонила, запитала, коли я приїду, кличе додому мене.

Каже, що грошей в них немає, живуть важко, хочуть, щоб я онуків гляділа. І грошей чекають від мене, прямо вона не казала, але натякала.

Мені так шкода їх стало. Думаю, ото нерозумна я була. Для чого я жила цей час для себе лише, коли дітям складно зараз моїм.

І так мені важко ці дні. Що його робити? Грошей багато не маю, щоб дуже їм допомогти?

Чи повертатися додому і онуків глядіти? Чи тут залишитися поки і дітям заробити на життя?

Зовсім заплуталася. В душі так себе докоряю, що слухала подругу. Хіба так хороша мати зробить, як я?

КІНЕЦЬ.