Люся та Вадим жили поруч із старим сусідом, Смирновим. Хоча вони бачили його лише зрідка, щоразу його добродушний настрій та живі очі створювали атмосферу тепла. Одного вечора, після чергової сварки з чоловіком, Люся виглянула з вікна і помітила дивне світло у вікні Смирнова.

Підійшовши ближче, вона побачила пожежу.

– Вадим! — гукнула вона, забувши про сварку.

– Пожежа у сусіда! Без зайвих слів обидва вибігли на вулицю. Вадим спробував увірватися до будинку, але густий дим заважав дихати. Незважаючи на це, він зумів витягнути з порога старого, що вже слабшав. Поки Люся дбала про Смирнова,

Вадим зателефонував до пожежної служби. Через кілька хвилин після приїзду рятувальників пожежа була загашена, але будинок сусіда майже повністю вигорів.

Після цього інциденту старий Смирнов кілька днів провів у Люсі та Вадима. Протягом цих днів він розповідав їм про свою молодість, як важливо цінувати кожну мить і не витрачати час на дурні сварки.

— Життя таке коротке, — сказав він одного вечора.

— Миті, проведені в розбраті, забирають із собою стільки прекрасного.

— Але чому ми так часто сваримося? — спитала Люся.

— Чи бачите, — почав старий, — у житті багато дрібниць, які можуть нас засмучувати. Але головне — розуміти,

що ці дрібниці не повинні затуляти ваші справжні почуття та спогади. Вадим дивився на старого, ніби до нього дійшов сенс його слів.

— Ви маєте рацію, — прошепотів він. З того часу в будинку Люсі та Вадима стало тепліше та затишніше. Сварки пішли в минуле, а замість них прийшло і розуміння та турбота.

— Дякую вам, пане Смирнов, — сказала Люся одного разу.

— Ви навчили нас бачити життя по-новому. Старий усміхнувся і відповів: – Радий був допомогти. Але пам’ятайте: головне в житті – це кохання та розуміння. Не забувайте про це.

КІНЕЦЬ.