Оленка вийшла заміж. Будучи дівчиною сільською, вона була рада, що чоловік має власний будинок у невеликому районному містечку.

Незважаючи на свій тридцятирічний вік Василь сам збудував цей будинок, сам обладнав його за останнім словом техніки.

У дворі було також все зроблено: літня кухня, навіс, мангал… Все, що потрібно для відпочинку.

Звідки у молодика такі гроші?

Василь був старшим із чотирьох братів. Його мати розлучилася з батьком через коханця.

За нього ж потім вона вийшла заміж, і народила ще трьох синів.

Батько Василя повністю присвятив себе роботі. Були в нього звичайно жінки, але серйозних стосунків він не заводив.

Крім аліментів, він завів окремий рахунок, куди відкладав гроші для сина.

На матір Василя в нього не було жодної надії, бо вона вже народила ще трьох синів.

Її новий чоловік був бізнесменом, але справи в нього йшли погано.

Коли Василеві було 25 років, його вітчима не стало. Звичайно весь спадок поділили між матір’ю та трьома синами.

Займатися збитковим бізнесом ніхто не став, а на виручені гроші купили три невеликі квартири в обласному центрі для вже повнолітніх дітей покійного.

Жити в їхньому маленькому містечку ніхто з них не хотів…

Василь на той час уже працював і непогано заробляв.

Батько вважав за правильне передати гроші синові. Момент був підходящий. Син виріс дуже діловитою людиною.

Плюс до всього він здобував додаткову освіту.

…Медовий місяць молодята провели вдома, ніхто їх не турбував.

Оленка звикала до нового місця. Все було добре.

Місяць пройшов швидко, почалися трудові будні. Разом із ними почалося й несподіване.

Щовихідних без попередження почали приїжджати брати Василя, незважаючи на різних батьків, вони добре спілкувалися.

Два вихідні пролітали непомітно. Василь із Оленкою майже не гульбанили, чого не скажеш про його братів та їхніх дружин.

Брати пішли в батька, вітчима Василя, той любив погульбанити і повеселитися.

Звичайно всім гостям ще потрібні були окремі кімнати для відпочинку після застілля.

Оленка стала як хатня робітниця для них, а Василь – кухар.

Шашлики та інші м’ясні страви готував переважно він.

Гості привозили мʼясце та продукти, але небагато. Решта було за рахунок господарів.

Звичайно Оленка та Василь допомагали один одному, але рано чи пізно всьому приходить кінець.

Постійна присутність родичів у вихідні їм набридла. До того ж, це відволікало від відпочинку та своїх планів.

– Я вже втомився від них, – сказав Василь.

– Я теж, – відповіла йому дружина.

Оленка першою заговорити не наважувалася, вона й сама прийшла в цей дім нещодавно.

Качати свої права вона не стала. До того ж дівчина нещодавно висловила своє незадоволення гостям.

Навіть не невдоволення, а прохання про допомогу прибрати зі столу, бо сама вона недобре почувалася.

Ну і що ж гості?

– Ми в гостях! – заявили ті. – А це не твій дім. Ти тут на пташиних правах, а Василь наш брат. У нас квартири, а тут ми можемо відпочити.

Оленка могла б на вихідні їхати до батьків, але залишати чоловіка одного не хотіла.

До того ж не хотіла, щоб сторонні порпалися в її речах, а такі гріхи помічалися за дружинами братів чоловіка.

Взяти без дозволу косметику, приміряти сукні в них це було прийнятно.

– Я їм скажу, що більше приймати гостей ми не будемо. Цілий місяць їздять, як до себе додому. Пора вже й міру знати.

Розв’язка настала несподівано. Василь заслаб. Зашпортався і зліг з ногою.

Його треба було іноді возити на процедури, а Оленка не мала прав.

Звернулися по черзі до кожного з братів, але всі зайняті – викликайте таксі.

Вони впоралися самі. Батько Василя, як тільки довідався, одразу приїхав.

Але після цього всі, як завжди, у вихідний, приїхали в гості – вистачило ж нахабства!

Василь нічого готувати їм не став, і Оленці не дозволив.

Вони просто усамітнилися в будинку і дивилися телевізор, поки гості розважалися на вулиці. Адже їх ніхто не кликав.

Братам, а особливо їхнім дружинам, це не сподобалося.

М’яса немає, салатів немає, нічого не готове. А ще й кімнати, де вони зазвичай спали, були не прибрані з минулого їхнього відвідування.

Оленка з останніми подіями не встигла, хотіла присвятити цьому вихідні, але гості вже приїхали. Ось і вийшло так.

Оленку називали поганою хазяйкою. Усього цього не стерпів Василь і попросив усіх поїхати.

– Ми не можемо за кермо сідати, – почали гості.

– Таксі. Свої машини заберете, коли зможете, – відповів їм брат і вказав на двері.

…Приїхавши за машинами вони перепросили, що наговорили багато зайвого.

– Вибачення приймаються, але все – посиденьки скінчилися! Шукайте інше місце.

– Як?! Ти що образився, що ми тобі не допомогли у лікарню завезти? Але й ти нас на таксі відправив. Ми квити.

– Справа зовсім в іншому. Нога тут ні до чого. Таксі це так. Ви просто вже відчули себе тут господарями, почали вказувати та командувати. А це мій дім, і моя дружина тут господиня, а не служниця для вас. Вказуйте своїм дружинам. У гості їздять за запрошенням, а не отак.

– Але ми ж брати!

Потім Василеві зателефонувала мати. Виявилося, що брати нажалілися їй на старшого.

– Ти весь у свого батька! Нема в тобі веселощів. Адже я з ним і розлучилася через це. Ось вітчим твій веселою людиною був. Шкода тобі, що брати веселяться? Молоді ж іще!

– Нехай веселяться, мені не шкода, але за власний рахунок і не в нас. Вони ж твої діти, запроси їх до себе, у тебе теж будинок. Тільки продуктами треба запастись буде – апетит у них добрячий.

– Ні. Я тиші хочу у вихідний!

– Ось і ми так само.

Брати спілкуватись не перестали, але так більше не нахабніли.

Одне діло запросили на свято, і зовсім інше – кожних вихідних непроханих гостей розважати!