Це, звичайно, гріх, але іноді виникають думки про те, що краще бути однією, ніж із такою родиною. І думати я стала про це не без приводу, адже трапилася зі мною неприємна подія. Пов’язана вона з моєю сестрою Вікою, яка з’явилася на обрії, після того, як не стало матері, розпоряджатися майном.

Віка старша за мене на шість років і рідна мені тільки з боку мами. Перший чоловік мами був залежним від міцних напоїв, від чого і прожив не довго. Я з’явилася вже у її другому шлюбі.

Мій батько не був суворим з Вікою, я б сказала, навіть занадто до неї лояльний, проте та постійно скаржилася на те, як він погано поводиться з нею.

Генетика у Вікі була не найкраща, все ж таки батько був пиякою – це досить серйозно. Мама, звичайно, знаючи про це, намагалася не допустити серйозних наслідків для моєї сестри. І для Вікі це було зайвим приводом для влаштування сцени, в якій вона люто заявляла, що в цій родині їй ніхто не радий.

Варто сказати, що маніпулювати мамою Віці вдавалося на п’ятірку. У неї вийшло такими методами фактично відібрати у мене нашу з нею кімнату. Тим самим вона була повністю у її розпорядженні. Я ж мала тулитися в батьківській. Там у мене був свій, у прямому значенні, кут. І це залишило відбиток в моїй дитячій свідомості досить сильно.

Але з істериками в сім’ї була не лише Віка. Бабуся сестри часто казала мамі, що її внучці вона зовсім часу не приділяє через нас із татом. Однак весь домашній клопіт і допомога була саме на мені, Віку ж і так люблять, нехай вона відпочиває.

Я довго думала, що все так відбувається, бо сестра старша. Тоді мені багато було незрозуміло. З Вікою з відомих причин я практично не спілкувалася, і в якийсь момент ситуація досягла піка.

Терпіння у тата скінчилося, коли Віці виповнилося 18 років. Коли Віка стала повнолітньою, у них із татом вибухнув серйозний скандал. Сестра з’явилася додому з якимсь дуже сумнівним хлопцем, сказавши, що вони одружаться та з’їдуться.

Був сильний скандал: крики, образи, сльози. Тато навіть побився з цим “зятем”. Усе закінчилося викликом поліції.

Така ситуація без жодного роздуму змусила мого батька виставити Віку з квартири. До останнього мама просила батька так не чинити, але його терпіння давно добігло кінця.

-Скільки років я заплющував очі на свинську поведінку твоєї доньки та те, як ти цьому потурала. Ну ні, достатньо. Я їй і не рідний, по-перше, а по-друге, освіту вона здобула, була завжди нагодована, одягнена. Тепер нехай іде на вільні хліби.

– Та як так, вона ж одна зовсім, куди їй йти? – ридала мати.
-Ну Чому це. У неї й бабуся, яка про неї дуже “турбується”, і хлопець якийсь, так що вона одна не залишиться. Нехай іде.

Віка відразу ж зібрала речі та залишила квартиру, навіть не попрощавшись. Після цього я знову почала жити в нашій кімнаті. Мама продовжувала спілкуватися з Вікою, але мені були нецікаві деталі.

Років чотири тому тата не стало. Ми з мамою жили удвох у хаті. Річ у тому, що тато з бабусею одразу ж відписали на мене частки квартири. За документами вона належала мені. Однак із мамою це питання ми не обговорювали.

Нещодавно не стало і мами. Її підкосила хвороба. На той час вона вже віщувала, що не зможе впоратися з недугою, тому відчайдушно хотіла побачити старшу дочку. Віка повелася як зазвичай, і маму так і не відвідала.

Я думала, що хоча б в останній шлях вона проводить маму. Подзвонила їй і сказала, що сталося і коли церемонія прощання, на що вона мені однозначно відповіла, що прийти не зможе. Принаймні я спробувала.

Однак тільки варто було пройти всієї церемонії, як вона з’явилася у моїй квартирі за кілька днів.

Замість моєї сестри, яку я запам’ятала з дитинства, переді мною стояла якась баба, яка абсолютно не стежила за собою, у неохайному одязі. Хоч і була відносно молода. Бачити таке було бридко і, чесно, я була в шоку.

Не гаючи часу, Віка безцеремонно увійшла і по-господарськи озирнулася. І безперечно поставила мені запитання:
-Ти За скільки продаватимеш її?

Я спочатку здивувалася і не зрозуміла, про що вона говорить.
-Ну, квартиру кажу, за скільки продаватимеш? Чи ти гроші по-іншому віддавати зібралася? Бо вони мені терміново потрібні. Тож думай швидше. А то я сама розпоряджуся, – нахабно відповіла на моє здивування сестра.

Тут мною охопило почуття огиди. Потім я просто подумки посміхнулася. Неприємно було саме усвідомлення того, що людина, яка не виявляла за життя батьків до них жодного інтересу, сподівається на свою частку майна.

– Квартира повністю належить мені, – сказала я їй, – твоєї частки тут немає і близько. Тато був господарем, переписав її на мене, мама тут не причетна.
Від неї залишилися тільки речі, але я дивлюся, вони тобі не дуже потрібні.
І тут Віка схопилася як ошпарена, почала щось верещати про поліцію і як я її, рідну сестру, обділила.

Я спокійно вислухала непрохану гостю і почекала поки вона піде звідси. Мені було настільки неприємно, що я навіть не наважилася чіпати її.

Після того, як Віка вимовилася, вона блискавично вилетіла з квартири, голосно грюкнувши дверима. Так сильно, що в мене фарба на стінах посипалася. Останнім бажанням мами було те, щоб ми з сестрою, нарешті, порозумілися. Тут не змогла виконати її волю. Мам, мені дуже шкода, але я рада, що, швидше за все, з Вікою більше не побачусь.

КІНЕЦЬ.