– Лілю! Ти куди мою сумку поділа?! – галасував хтось на вулиці біля дороги. – Ну що ж ти така? Говори, куди поклала, там всі мої документи лежать, ну?!

Від несподіваного галасу, що раптом пролунав у їхньому тихому дачному селі, в Олени Петрівни ледь чайник із рук не випав.

– Лілю, ти де? – не вгавала якась жінка. – Навіщо ти в машину залізла, я ж сто разів тобі говорила – не лазити без дозволу в машину, та ще й на моє місце водія. Ну я влаштую тобі!

Голос був низький, гучний і незнайомий і Олена Петрівна запитливо глянула на свого чоловіка Івана Івановича.

– Це хто ще тут? – запитала вона. – Хто порушив наше спокійне життя і так галасує?

Іван Іванович дістав печиво, вазочки для варення і взяв із рук дружини чайник.

– Ти уявляєш, Оленко, ти тільки не хвилюйся, – сказав Іван. – Памʼятаєш наша сусідка з правої сторони, Наталка, розумна така, пристойна, вчителька, хотіла купити нежитлову ділянку зліва від нас для сім’ї свого сина? Так от, схоже, вона її таки купила!

– Не можу повірити, Іванку, та невже у Наталчиного сина така дружина?! – ахнула Олена Петрівна. – Це ж неможливо! Я ж думала повз хтось йшов і свариться, а виявляється це тепер нам завжди слухати? Цей неймовірний галас? Та я й так погано сплю, Іванку! Ну, ти чуєш, знову галас!

– Оленко, тримай себе в руках, ми завтра поговоримо з Наталкою і в усьому розберемося! – сказав чоловік. – Краще пий чай, твоє варення з аґрусу просто дивовижне, а желе з червоної смородини, м-м-м-м, і на м’який хлібчик… Неможливо зупинитися!

Іван Іванович поклав у вазочку ще варення.

– Іванку, ти мені краще зуби не заговорюй і не їж так багато варення, у тебе ж цукор! Ну як ти собі уявляєш ми з Наталкою поговоримо? Адже це незручно, вони з Анатолієм дуже хороші люди, ми ж не з першого ж дня їм виказуватимемо про їхню невістку! Прямо не розумію, що робити?

За вікном пролунав різкий звук машини.

– То ти тепер ще й застрягла? Ану швидко вилази! – голос став ще гучнішим і Олена Петрівна визирнула у вікно, ставши так, щоб її ніхто не помітив.

Невисока міцна молода жінка вивела з машини маленьку дівчинку років семи. У руках у дівчинки була мамина сумочка,

– Ось твоя сумка, я бачила, як ти її в машині впустила, не сварися, мамо! – дівчинка обійняла маму, ніби хотіла заспокоїти.

– Ну треба ж, свариться на таку малечу, я ж думала у неї велика дівчинка. Все ж таки треба буде з Наталкою поговорити, вона ж вчителька, а на свою невістку вплинути не може!

– Лілю, не ходи туди, там яма! – малятко зістрибнуло з маминих рук і помчала до паркану.

А Олена Петрівна відійшла від вікна з засмученим виглядом.

– Ну і ну, видно й справді скінчилося у мене з Іваном спокійне життя! – подумала вона.

…Увечері Олена Петрівна вийшла подихати перед сном, і раптом за живим парканом із вічнозелених кущів почула тихий спів.

Вона прислухалася і зрозуміла, що мабуть це співає маленька Ліля. Її тихий ніжний голосок звучав, як кришталевий дзвіночок, але Олену Петрівну вразили слова її пісеньки:

– Матусю люба, мила, гарна, най-най краща, я тебе люблю! Скоро будеш ти знову ніжна й щаслива, нічого не бійся, я тебе врятую!

…Спала Олена Петрівна погано, їй снилися дикі тваринки, які гарчали…

…Олена Петрівна з самого ранку ліпила на кухні вареники з вишнями. Рпатом хтось рішуче постукав у двері. Жінка відкрила двері й ахнула.

На порозі стояла Наталя.

– Доброго ранку, Олено Петрівно, ви вибачте, я хотіла заздалегідь зайти, і закрутилася, – сказала сусідка. – А мої вже приїхали. Ігор Аліну з Лілечкою привіз, а сам на роботу поїхав, чи ви їх чули?

– Чули, чули, – Олена Петрівна не змогла збрехати, що не помітила нових сусідів.

– Люба Олено Петрівно, я ж давно хотіла з вами порадитися, а тепер, коли ви самі все чули й бачили… Ви не дуже зайняті?

– Наталю, я повністю у вашому розпорядженні, – Олена Петрівна сіла в крісло і запросила сусідку сісти поряд.

– Навіть не знаю, з чого й почати. Окрім вас навряд чи хтось мені повірить, але мені давно хочеться хоч із кимось поділитися, – таємничо почала розмову Наталя.

Олена Петрівна застигла від здивування.

– Ігор з Аліною ще в училищі познайомилися, вона нам одразу сподобалася. Мила, добра, симпатична і вчилася добре, на Ігоря впливала позитивно. Завдяки Аліні Ігор добре технікум закінчив і вони одружилися.

Ми з її батьками, з Тетяною Якимівною та Євгеном Васильовичем, їм на перший внесок на кредит на квартиру скинулися. Ігор з Аліночкою на хорошу роботу влаштувалися, з їхніми дипломами їх одразу взяли.

Одним словом, все було просто чудово. Через два роки Ліля народилася, внучку ми просто обожнюємо!

Але з Аліною останнім часом відбувається щось дивне.

І не лише з Аліною… Лілечка теж говорить якісь незрозумілі речі, я не знаю, що й думати! – у Наталі на очі навернулися сльози і голос здригнувся,

– Ми ж і дачу цю їм спеціально купили. Ігор дуже любить Аліночку і переживає, що вона втомлюється на роботі і тому зривається постійно. Але ж це погано, ви ж чули, Олено Петрівно? Адже Аліна раніше така не була!

Побачивши, як засмутилася Наталя, Олена Петрівна заворушилася, шкода Наталю і сім’ю її сина, і справді дивно, в чому ж справа?

Їй зовсім розхотілося скаржитися на галасливих нових сусідів, але чим вона їм може допомогти?

Наталя витерла сльози і продовжила,

– Спочатку я думала, може, зі здоров’ям щось не так, з нервами? Але і в Ігоря, і в Аліни зі здоров’ям все гаразд.

І тут моя стара подруга запропонувала піти до однієї жінки.

Я взагалі до таких не ходжу, не вірю я всім цим ясновидцям.

Але подруга запевнила, що їй допомогли, то чому б і не сходити? І ми пішли!

Наталя подивилася на Олену Петрівну.

– Ні, мені соромно вам це говорити! Ви подумаєте, що як же я, вчителька, вірю в цю нісенітницю!

– Наталко, якщо вже ви почали, то розповідайте, не тягніть! А потім я вам теж дещо розповім, що я помітила, – Олена Петрівна не хотіла зіззнаватися, але вона була зацікавлена розповіддю Наталі.

– Ну так от, вона сказала, що бувають старі й молоді душі і це зовсім не пов’язано з нашим віком…

Так ось, на її думку, у Аліни дуже молода душа, і вона не справляється зі своїм життям, а у Лілечки – душа мудра та дуже стара!

Мені здається – це повна нісенітниця! Але одного разу я почула, як Ліля співає милу пісеньку і запитала, звідки вона її знає?

– Так, так, я її теж чула! – пожвавішала Олена Петрівна. – Я й хотіла розповісти, дивно, мати на Лілечку свариться, а вона не ображається, та ще й співає про маму, яка вона хороша. Дивна річ!

– Ось я й спитала, і знаєте, що Ліля мені відповіла? – Наталка навіть голос притишила.

– Що матуся маленька і слабка, що мамі недобре хочуть зробити, вона недругів уві сні бачила! Оце так! І що Лілечка сильна і вже велика, і вона маму захистить! Ну що це, Олено Петрівно, я не можу в це повірити!

Олена Петрівна була вражена розповіддю Наталі, наче й не повіриш, але водночас і заперечувати вона теж не могла, а раптом це правда?

– Ось що я думаю, Наталю, давай-но разом за ними поспостерігаємо, не поспішатимемо з висновками! – і Олена Петрівна запропонувала сусідці краще попити чаю з її вареннями і заспокоїтися.

Місяць спостережень привів сусідок до дивовижних висновків – чи свіже повітря і навколишня природа так благотворно вплинули на Аліну. Чи все-таки маленька Лілечка своїм коханням розтопила мамине серце, прогнавши всіх цих недругів.

Але підсумок був чудовий – Аліна знову стала колишньою, доброю, витриманою і люблячою мамою та дружиною.

А одного разу, так захопившись цією дивовижною справою, Олена Петрівна раптом із радістю помітила, що спить вона тепер чудово!

І вона б, мабуть, теж списала це на вплив свіжого повітря та чудових краєвидів.

Але якось Лілечка, зазирнувши в гості разом зі своєю мамою, раптом запитала її:

– Бабусю Олено, а ти вже спиш добре? Так? І спиш ти добре? А це тому, що ти дуже добра, а можна мені ще малинового варення?

От тобі й раз, що хочеш, те й думай!

Ох і Лілечка, ох і мудра добра душа, ось що може створити серце такої чудової донечки!