Однокурсниці не звертали на Мельник Наталю жодної уваги. Проста дівчина з села з вічною посмішкою на ластовитому обличчі і незмінною копицею рудого волосся. Навчалася напрочуд добре, у допомозі теж нікому не відмовляла. А от у коло міських красунь вона не вписувалася. Та й не прагнула.

Але що найбільше дивувало – це її дружба з Андрієм Бондаренком. Ну прямо не розлий вода. І що він в ній знайшов? З такої пристойної родини міг би знайти собі гарну партію.

Спочатку Андрій довго придивлявся до дівчини, потім став сідати поряд на лекціях, і в результаті у них вийшла чудова пара. На п’ятому курсі Андрій сказав Наталці, що наміри має найсерйозніші.

– Давай поспішати тільки не будемо, – сказала дівчина. – Диплом попереду, захист, підготовка. Хочеш, можемо до сесії в мене готуватись. Батьки не будуть проти. Заодно й познайомитеся.

Пропозиція була привабливою. Наталка жила у великому селі, де Андрій ніколи не був. Вона розповідала йому про сад і квітник, який вони розводили з мамою, а в батька невелике фермерське господарство.

Йому дуже хотілося поїхати, але батьки навряд чи дозволять. Довелося придумати поїздку до друга на дачу, але при цьому мама, звичайно ж, запитала:

– А Оленці ти давно дзвонив?

Оленка – це була його проблема, дочка найкращих друзів батьків. І вони всі як змовилися: одружити їх та ощасливити.

І лише одного разу Андрій зізнався, що закоханий в іншу. І тут відбулася сварка. Мама вимовляла, що він молодий і не розумний, необережний у своїх вчинках, і жодних сторонніх дівчат вона в будинку не потерпить.

Андрій не дослухався. Був просто впевнений, що коли вони познайомляться з Наталкою, все зміниться. Вона просто не може не сподобатися! Але спочатку треба подивитися, як його сприймуть її батьки.

Будинок та сад Мельників за розміром та благоустроєм здивували Андрія! Це було міцне господарство у дуже гарній місцевості. Величезний будинок з усіма зручностями. На дачах у своїх друзів він бував і неодноразово. Але це було зовсім інше: добротне та з розмахом житло.

Прийняли його дуже привітно. Батько потис руку і поплескав по плечу. А мама, рум’яна та хлібосольна господиня, одразу ж запросила до столу. За обідом відбулася ґрунтовна розмова. Питання одне серйозніше іншого, але Андрій був упевнений у собі, як ніколи.

Наталка з мамою посміхалися, а батько слухав Андрія уважно, відповідно кивав у відповідь, а потім і про своє господарство розповів. І навіть показав усе, що мав у своєму розпорядженні. Андрій вразився. А потім Наталка повела його в теплиці та оранжерею.

На ніч гостю відвели окрему кімнату на другому поверсі з чудовим краєвидом на сад, де він вдень допомагав Наталці з квітами.

Наступного дня після сніданку у цій же кімнаті з відкритим навстіж вікном вони засіли за підготовку до майбутнього іспиту.

Його душу переповнювали почуття до цієї дівчини, до її батьків і до цього чудового будинку. За столом, перед відбуттям додому, Андрій наважився попросити руки Наталки, сказавши, що дуже любить її і сподівається, що це взаємно.

Коли Наталка радісно підтвердила, що теж любить Андрія, батьки дали свою згоду: ну, якщо кохання взаємне, ми тільки за. Зрозуміло, що Андрій припав їм до душі.

– Навчання закінчіть, ласкаво просимо до нас: будинок великий. І вам, і нам, і дітлахам – усім місця вистачить, – заявив батько і додав: – а захочете в місті залишитися, ми допоможемо з покупкою квартири.

Ця поїздка перевернула багато у свідомості Андрія. Він не очікував такого теплого прийому, такого відношення, такої простоти і водночас делікатності та доброзичливості.

Окрилений своєю мрією та любов’ю Андрій нарешті зважився поговорити з батьками та познайомити їх із Наталкою. Тягнути було нікуди, він знав, що вони теж чекають не дочекаються, коли він отримає диплом і одружиться з Оленою.

Дівчина навчалася у Києві, бачилися тільки іноді на канікулах, кілька разів сходили до театру на прохання мами. І всі вирішили, що вони тепер пари. Всі окрім Андрія та Олени.

Перед самим захистом на свій день народження Андрій наважився запросити Наталку у гості та подати батькам як свою наречену. Пора було повідомити їх, що вони подають заяву до ЗАГСу.

Прийняли дівчину насторожено, особливо мати. Наче й усміхається, а в очах «антарктида». Батько тримався нейтрально, висловлюючи всім своїм виглядом повний спокій, лише іноді підморгуючи синові.

Стіл був накритий непогано, тут мама постаралася. І під час обіду пролунало традиційне запитання: хто в Наталки батьки. Вона не соромлячись відповіла:

– Тато у мене фермер, а мама не працює. Веде господарство.

– А ви, значить, у своє село повертатися не збираєтесь? Маєте намір у місті зачепитися, як я розумію, – все з тією ж крижаною усмішкою прокоментувала мама.

Наталка трохи зніяковіла, подивившись на Андрія і шукаючи підтримки.

– Ну, у мене була така думка до міста переїхати назовсім, але зачепитися навряд чи вийде. Важко знайти роботу, тим паче без міської прописки. Ось якщо батьки квартиру…, – почала вона, але не закінчила.

Мама Андрія зупинила її:

– Ну, я думаю, мені все зрозуміло, коли мова зайшла про прописку. Андрій, проведи гостю, у нас з батьком багато справ.

Батько з Андрієм переглянулись і хлопець не витримав.

– Мамо! Я ще найголовнішого не сказав. Ми вирішили одружитися з Наталею.

Мамин погляд, говорив сам за себе.

– Вважай, що я цього не чула. Мені здається, Олена не заслуговує на твою зраду. Ти не можеш так з нею вчинити!

Андрій втратив мову, але мама була налаштована рішуче! Тому відразу продовжила, звертаючись вже до Наталки:

– А ви, люба, посоромилися б розповідати нам про те, що вам потрібна міська прописка.

З цими словами вона демонстративно вийшла з кімнати. Батько пішов за нею, вибачившись перед Наталею.

Дівчина стояла в коридорі, дивлячись на Андрія незрозумілим поглядом. Він вмовив її почекати, кинувся до своєї кімнати і зібрав речі.

– Я йду з тобою, – заявив він, – ноги нашої тут більше не буде.

Батьки намагалися достукатися до сина, приходили до нього на захист, потім на орендовану квартиру, в якій вони з Наталею жили до весілля.

Але Андрій уникав спілкування, хоч Наталя й казала йому, що так не можна, вони переживають, треба помиритись. І на весілля благала їх покликати.

Але юнацький максималізм не дозволяв йому переступити цю межу. Він був непохитний. Та й під час весілля вони з батьком поїхали на курорт. Ну воно і на краще.

Незабаром, як обіцяли, батьки Наталки допомогли молодятам із покупкою квартири. Жили вони тепер в іншому кінці міста у новому районі, тож шансів на випадкову зустріч було мало.

І нарешті мама зустріла Андрія біля дверей офісу. Виглядала вона пригніченою, дуже збентеженою. Взяла сина за руку, і непрохані сльози блиснули в її очах.

– Ти все ще ображаєшся, синку? – Запитала вона. – Не ображайся на мене. Я була не права. Олена, виявляється, заміж вийшла у Києві, ще на третьому курсі, а від батьків приховала. А ми ж думали…

Андрій не слухав матір, і йому зовсім не цікаві були розмови про Олену та її заміжжя. Він міркував про те, сказати мамі чи ні, що вони з Наталею чекають на малюка? І раптом до його свідомості дійшли слова:

– …Їй лише тридцять два. Уявляєш? Трохи старші за вас з Наталкою. Синку, поговори з батьком, я тебе дуже прошу. Може, він схаменеться? Сором такий …, – і мама заридала, притиснувши носову хустку до очей.

Андрій розгубився. Чого-чого, а на це він ніяк не чекав. Його батько, завжди такий правильний, і пішов на зраду?! Він дивився на маму, всю у сльозах. І нарешті обійняв її.

– Де він зараз? – спитав Андрій.

– Поїхав з нею кудись, а я місця собі не знаходжу.

І тут Андрій побачив Наталку. Вона стояла осторонь і дивилася на них, не наважуючись підійти. Він сам підвів її до мами, жінки привіталися, і якась іскра пробігла між ними. Маму тягнуло до сина, а щасливі Андрій та Наталка готові були її пробачити.

***

Незабаром батько повернувся з поїздки, але щасливим не виглядав. Він теж зустрівся із сином на його прохання. Вони сиділи в кафе, похмурий з сивими скронями чоловік і його син.

– Даремно я, Андрію, повівся на цю молоду. Цього тижня мені вистачило, щоб зрозуміти: немає нічого дорожчого за сім’ю. Просто земля пішла з-під ніг, коли ти з нами перестав спілкуватися, розумієш?

– Гаразд, давай забудемо, – примирливо сказав Андрій. – Скоро дідом станеш, між іншим. Мати вже в курсі. Іди, налагоджуй свої стосунки, потім до нас приїжджайте. Адресу знаєш?

Поступово все стало на свої місця. Шкода було згаяного часу, пропущеного весілля сина. Але вони надолужили поїздкою до батьків Наталки, які словом ні про що не обмовилися. Прийняли як дорогих гостей.

І в очікуванні онука чи онуки почали будувати спільні плани. Вже по-доброму, по-сімейному.