Ганна сиділа в кафе зі своєю подругою Яною і розповідала тій, що, здається, зустріла чоловіка своєї мрії, коли пролунав телефонний дзвінок.

– Ганнусю, я їду до вас у гості, – сказала Марина Борисівна.

– Але, Марино Борисівно, я… – почала було каже Ганна.

– Ти не хочеш мене бачити? Я правильно зрозуміла?

– Не зовсім так. Мені вже й не потрібно з вами зустрічатися, тому що ми з Сергієм…

– Тому що ви з Сергієм вирішили, що після того, як ти рік тому мене так огидно зустріла, я до вас більше не приїду. Я все правильно зрозуміла?

– Не зовсім, річ у тому, що, як тільки ви поїхали Сергій…

– Сергій нарешті пояснив тобі, що значить бути дружиною і як треба поводитися зі свекрухою? Він говорив?!

– Ну, так, він мені все пояснив, а потім…

– А що сталося потім, я побачу, як тільки приїду!

– А ви з самим Сергієм розмовляли? Він знає про те, що ви вирішили його відвідати?

– Ні, не розмовляла! Він слухавку не бере! Та яка, власне, різниця, кому з вас я повідомила, що скоро приїду? Готуйся, люба моя, цього разу я не потерплю, щоб ти ставилася до мене без належної поваги!

– Але, Марино Борисівно, я з вашим сином давно вже…

– Ось що ти вічно бурчиш, люба моя? Нічого не можна зрозуміти! Гаразд, готуйся до зустрічі з улюбленою свекрухою, а я піду сумки збирати!

І Марина Борисівна кинула слухавку, а Ганна ледь не розплакалася.

– Ганнусю, що трапилося? На тобі лиця нема! – поцікавилася у подруги Яна.

– Свекруха колишня, до мене в гості, зібралася…

– З якої такої радості, Ганнусю? Ви ж із її сином розлучилися через місяць після того, як вона торік у вас свою відпустку провела! Ти ще тоді перед нею стрибала, страви її улюблені готувала, у квартирі вологе прибирання щодня робила, по кіно і концертах з нею бігала. Але вона все одно була незадоволена, постійно тобі вказувала на одній їй лише видні недоліки і, їдучи, заявила, що гіршої дружині для сина вона й не уявляла.

– Все так і було! А вже через тиждень після її від’їзду Сергій зібрав свої речі, заявив мені, що в нього інша жінка і він іде до неї. Бо мало того, що я йому подобатися перестала, так ще й мама його з ним повністю згодна. Але, Яно, вона ж їде до мене! І, здається, навіть не знає про те, що Сергій зі мною розлучився. Ось чому, чому він за рік не спромігся сказати своїй матері, що ми вже не разом?

– А тобі якась різниця? Подзвони їй і скажи все як є!

– Так я дзвоню! Ти не бачиш, чи що? Вона не відповідає!

– Напиши!

– Написала! А вона мені відповіла, що не може бути такого, що я з її сином розлучилася, він би їй про це обов’язково повідомив! А якщо він цього не зробив, то, значить, я все це вигадала, щоб з нею не зустрічатися.

– Дивна жінка тобі у свекрухи дісталася. А я все думаю, у кого Сергійко такий. А тут все просто виявляється! Яблучко від яблуньки. То ти, Ганнусю, її просто в квартиру не пускай, і все.

– Як ти собі це уявляєш, Яночко? Вона ж дзвонитиме, стукатиме, галасуватиме, всіх сусідів мені розбурхає. Сором який! А в мене тільки-но особисте життя налагоджуватися почало. Я хотіла в ці вихідні Миколу до себе в гості покликати! А тепер що?

– Слухай, Ганно, а давай ти Миколу до мене в гості покличеш?

– Це ще навіщо?! Ти оглядини, чи що йому влаштовувати зібралася?

– Не збиралася я на нього дивитися! Я його давно знаю, хороший мужик твій Микола.

– Тоді навіщо я його до тебе притягну?

– На побачення, як і планувала.

– А свекруха моя колишня? Що я з нею робитиму?

– Нічого! Її зустріну! Все одно в мене жодних планів на ці вихідні не було. І зустріну так, що вона більше до тебе ніколи не приїде! Як тобі моя ідея? До того ж і колишньому твоєму нерви попсуємо трохи, в житті, люба моя, за все треба платити!

– Ти зустрінеш Марину Борисівну? Замість мене?

– Замість тебе, замість тебе. Ну, що? Згодна?

– Згодна! Зустрічай, а я ці вихідні з Миколою проведу, як і планувала.

З кафе Ганна вирушила у квартиру Яни, зателефонувала звідти своєму кавалеру і запросила його на побачення, а Яна пішла зустрічати колишню свекруху своєї найкращої подруги.

…Вже наступного ранку в квартиру Ганни подзвонили. Яна одягнула мереживний халат і вийшла в коридор. Вона якусь мить покрасувалася перед дзеркалом, поправила зачіску, і нарешті відкрила двері.

На порозі стояла Марина Борисівна з сумкою в клітинку в руках.

– Ти хто ще така?! І що ти тут робиш?! – з порога обурено ахнула Марина Борисівна, побачивши незнайому їй дівчину.

– Я хто? – здивувалася Яна. – А ви для чого цікавитеся?

– Я до сина приїхала! – галасувала Марина Борисівна. – Де мій Сергійко?

Марина Борисівна не розуміла, що відбувається.

– Сергій? Із кафе ще не приходив! А ви, виходить, Марина Борисівна. Чула, чула… Приємно, точніше, неприємно, познайомитися.

– Не зрозуміла! І хто тобі про мене розповідав?

– Як це «хто»? Чоловік мій Сергій і розповідав. Так і сказав, що ви така сварлива, яких ще пошукати, а ще попередив, що догодити вам практично неможливо! Але ви не сподівайтеся, я вам догоджати і не збираюся. Ось синок ваш повернеться, нехай він із вами й порається, а мені ніколи.

– Не зрозуміла, а Ганна де?

– Ганна? Дружина його колишня? А мені звідки знати, де вона? Рік тому Сергій з нею розлучився, вона переїхала, а ми з ним тепер живемо тут.

– Як це ви з моїм сином живете тут? Це ж квартира Ганни! Чи вона залишила її моєму синові? Ось це так молодчика!

– Квартиру цю ми винаймаємо. Нічого ніхто нам не залишав! Платимо, до речі, багато, і думаю, що скоро не зможемо цього робити. Доведеться до вас, мабуть, переїжджати!

– До мене? Але чому ж це?

– А тому, що я вагітна, три місяці вже, у декрет збираюся, а один ваш синочок не зможе сім’ю забезпечити. Заробляє він, м’яко кажучи, не дуже багато.

– Вагітна? Мало заробляє? А чому я нічого не знаю про те, що у житті мого сина відбулися такі зміни?

– Хвилювати вас, мабуть, не хотів. Дбайливий у вас синочок. А я ось прорахувалась! Він же ж мені казав, що і квартира в нього своя, і зарплата хороша, і… Ох, і як я тільки так влізла? Але, нічого, ви ж нам допоможете!

– Тебе як звати хоч?

– Ой, і справді, адже я ще не представилася. Мене Яна звуть, а ви чого стоїте на порозі? Проходьте! Зараз снідати будемо. Ви чай із чим п’єте? З печивом, чи з бубликами?

– Зі свіжою випічкою! Ганнуся мені щоранку минулого року щось пекла.

– Ну, знаєте, Ганнусі тут немає, а я пекти не вмію і вчитися не збираюся. То з печивом, чи з бубликами чай пити будете?

– З печивом! Тільки руки помию, й переодягнуся.

– Переодягайтеся. Тільки у вітальні! У спальню не ходіть, там неприбрано.

– Але Ганна минулого року мені спальню виділила, коли я до них у гості приїжджала.

– Вона віддала вам спальню? Свято, чи що? Я заради вас незручності терпіти не збираюсь!

– Де мій Сергійко тільки тебе знайшов?

– На дискотеці ми з ним познайомилися, і одразу ж зустрічатися почали. Це ще тоді було, коли він на цій своїй недолугій одружений був.

– Як це? Значить, коли я минулого разу приїжджала, мій синок уже розлучатися збирався?

– Не збирався він з Ганною цієї розлучатися, але ви ж сказали, що гіршої дружини, аніж вона, і уявити не можна. Він до вас прислухався і подав на розлучення.

– А вона?

– А вона заперечувати не стала! Зібрала свої речі й пішла. Заміж, до речі, збирається. І дуже вдячна вам за те, що ви тоді порадили синові з нею не жити більше!

– Я йому не це радила! Адже вона, в принципі, непогана дівчина. І мене добре зустрічала, і чистота в неї завжди була, і чоловік вдома ночував, а не по кафе бігав.

– Та нехай бігає, головне, щоб мені очі не мозолив. Набрид за рік вже. І, якби не ця вагітність, то я давно б від нього пішла.

– Яночко, а, може, ти і справді від нього підеш?

– Можливо. Але спочатку дитину народжу, ви мені з цим допоможете. Адже я в дітях нічого не розумію. А вже потім на аліменти подам і піду. Не раніше!

– Яно, а чим ти мене на обід пригощатимеш?

– Супами швидкого приготування! Чим же ж іще? Вони у нас у шухляді над плитою лежать. Заваріть самі, мені ніколи!

– Але я таке не їм.

– Так самі приготуйте те, що ви їсте, або синові своєму зателефонуйте, нехай він повертається і пригощає вас тим, що вам подобається. Я під вас підлаштовуватися маю?

– Яночко, але він мені чомусь не відповідає! Подзвони йому ти сама і скажи, що до нього мама приїхала.

– У нас так не прийнято! Я дозволяю йому йти і приходити, коли йому захочеться, а він у свою чергу мою свободу не обмежує. Ось, наприклад, за годину я йду на зустріч із подругами.

– А коли повернешся?

– Завтра до обіду. До речі, ми з Сергієм домовилися про те, що й після народження дитини ні в чому один одного не обмежуватимемо.

– І це значить, що ви з ним по кафе та ресторанах ходитимете, а я з онуком сидіти? Так чи що?

– Мабуть, так. Ми ж у вас будемо жити.

– А я не хочу, уяви собі, і, як тільки мій син повернеться, так я з ним серйозно і поговорю!

– Поговоріть, поговоріть. А я піду збиратися! Мене подруги вже зачекалися, мабуть. До речі, якщо синок ваш з’явиться, у чому я дуже сумніваюся, скажіть йому, що я сьогодні ночувати вдома не буду. Ми з дівчатками будиночок орендували і одразу після кафе туди поїдемо.

– Яно, я тут одна сидітиму чи що? Так не можна. Недобре це гостей поза увагою залишати.

– Гостей? А я що вас запрошувала? Не пам’ятаю! А міняти свої плани тому, що ви як грім серед ясного неба до нас приїхали, я не збираюся. То що? Будете чекати? Чи їдете вже?

– Не буду я його чекати! Електричка через годину їде! Таксі мені виклич, я додому поїду!

– І це правильне рішення! Тільки таксі ви собі самі викликайте, мені ніколи.

Вже через десять хвилин Марина Борисівна сіла в таксі і поїхала на залізничний вокзал, а Яна зателефонувала своїй подрузі Ганні і повідомила її про те, що свекруху свою колишню вона більше ніколи не побачить.

І ще.

Якщо Микола не проти, то вона б хотіла у свою квартиру повернутися.

Микола звісно ж був не проти, і вже через годину Ганна з нареченим приїхала до себе, а Яна поїхала до себе.

…Сергій зателефонував матері через тиждень після того, як відбулися всі ці події. Бо не хотів він з нею розмовляти, справи були важливіші.

Дружина його друга Жанна повідомила йому про те, що він незабаром стане татом, ось він цю подію й відзначав.

А як тільки відзначив, так і подзвонив матері, щоб повідомити їй радісну новину.

– Мамо, у мене тобі дві новини.

– І всі погані? Дай вгадаю! Ти з Ганною розлучився, одружився з якоюсь недолугою, живете ви на орендованій квартирі, вона при надії і ви збираєтеся переїжджати до мене, бо за квартиру вам платити нічим. Я вгадала?

– Вгадала, мамо. А як так вийшло?!

– Не має значення, як так вийшло! Кажу одразу, я замки у квартирі змінила, а сама на курорт поїхала. Надовго! Отже, вирішуйте свої проблеми без мене. А як вирішите, то можете в гості приїхати, з онуком мене познайомити. На день, не більше. Ти мене зрозумів?

– Зрозумів, мамо…

– А Янка твоя ще та дівка, синку! Ганнуся така гарна дівчинка була. На кого ти її проміняв?!

– Мою дружину Жанна звуть, мамо…

– А мені все одно, Сергію! Я кажу тобі про те, що мені вона не подобається! А як її там звуть, не має значення!

І Марина Борисівна кинула слухавку, а Сергій задумався про те, як він Жанні розповідатиме останні новини…

КІНЕЦЬ.