– Вона ж тебе не любить, розплющ очі, – та сама фраза, за яку пробачити Олену Сергіївну Христина не змогла.

Фраза, яку вона ненароком почула в коридорі, коли вийшла з ванної кімнати.

Фраза, яка спливла в пам’яті жінки, як тільки вона радісно переступила поріг свого купе в поїзді.

Очі двох жінок зустрілися. Обидві впізнали одна одну, навіть через тридцять два роки.

Христина відчула, як неприємно їй, як хочеться вийти і більше не повертатися в цю маленьку кімнатку.

Але потяг уже рушив.

Христина привіталася з усіма й поставила сумку на нижню полицю зліва.

Олена Сергіївна лежала на верхній полиці праворуч. Саме там, не над нею, а навскіс, наче нагадування про минуле життя.

Знову, немов нависаючи над нею, молодою студенткою:

– Відчепись від мого сина! Чого ти його тримаєш?!

Христина скривилася, наче поклала шматочок лимона на язик, і продовжила розкладати речі.

Їй несподівано спала на думку шалена ідея — сходити до провідниці і запитати, чи хтось із пасажирів не цікавився обміном місця. Навіть верхнє на нижнє. Христина була готова на все.

– Ні… – задумливо сказала мила дівчина, а потім додала: – Хоча, так! Запитувала одна літня жінка з верхнього місця.

Христина ледь у долоні не заплескала.

Провідниця підійшла до п’ятого купе і вже хотіла відчинити двері, але Христина випередила її.

– Дякую, я передумала, це моє купе.

Провідниця знизала плечима й пішла. А Христина стала навпроти дверей і замислилася.

Виглядало все це зараз вже вдвічі безглуздіше. В її купе була тільки одна літня жінка — Олена Сергіївна.

Христина навіть посміхнулася. Оце так ситуація.

Христина видихнула, потрясла довгими, тонкими руками, щоб зняти напругу, і відчинила двері.

Жінки сиділи за столом і вечеряли.

— Приєднуйтесь, — покликали її пасажирки.

— Ні, дякую, — махнула рукою Христина і сіла ближче до дверей.

— Тоді випийте з нами чаю.

– Добре.

Молоді жінки вели неквапливу бесіду, Христина іноді вставляла в розмову кілька слів, а Олена Сергіївна мовчала.

— Щось, Олено Сергіївно, ви надвечір зовсім не балакучі, — сказала одна з попутниць.

— Та голова щось…

— Хочете, я вас на свою полицю пущу? — спитала друга.

– Ні, що ви, дякую, я до себе, – і Олена Сергіївна полізла на верхню полицю.

Христина не зводила з неї очей.

Схудла, дуже постаріла. Довелося навіть згадати рік народження та додати тридцять два роки. Вийшло сімдесят п’ять.

День народження Христина вже не пам’ятала…

За кілька годин одна з молодих жінок зійшла на станції, і в купе їх лишилося троє. Весь наступний день вони їхали втрьох, Христина навмисно виходила з купе, щоб не залишитися з літньою жінкою наодинці, залишалося зовсім трохи до пункту призначення. Рано-вранці друга сусідка все ж таки вийшла з купе у справах. Христина нервово напружилася і відсунула свій кухоль з чаєм трохи далі.

Олена Сергіївна важко видихнула і схопила свою чашку, наче переживала, що та впаде.

— Думала, не вийде з тобою поговорити, Христиночко. Все ніяк не могла твій образ зібрати в голові, а ти зайшла, і я тебе впізнала. Добре виглядаєш.

— Ви теж, Олено Сергіївно, схудли.

– Це так. Але в цілому вже постаріла дуже, ось тільки один раз на рік до святих місць виїжджаю, тяжко мені. Я ж у парафію пішла жити, коли…

Христина підвела голову і подивилася на співрозмовницю.

— Стільки годин я провела у молитвах, все просила Бога, щоб ти мене вибачила. Я ж думала, спочатку, що це ти щось навела на мого сина, а потім тільки усвідомила, що ти його сама і любила, оберігала. Я не змогла, гульбанити він став, потім із квартири став усе нести, потім і квартиру продав. А я пішла, пішла до парафії і живу тепер там. Де син не знаю, спочатку все шукала, бігала по квартирах, повертала додому, а потім зрозуміла — свого життя в мене не було, спокою не було.

Христина подивилася у вікно і несподівано згадала, як Петро вперше подарував їй букет квітів-нагітків, які мати привезла з дачі, щоби засушити на зиму, а він взяв їх. Свекруха потім часто нагадувала їй цей букет.

Зараз був той самий стан. Ніби ти не винна, але маєш відчувати цю енергетику.

Зовсім молоденькою студенткою зустріла майбутнього чоловіка Христина. Петро першим звернув на неї увагу в їдальні. Він дуже здивувався, що така худенька маленька жінка взяла собі комплексний обід та ще й дві булочки і підійшов до неї.

— Люблю, коли дівчина добре харчується, повноцінно, а не оці всі дієти. Можна я складу вам компанію?

Христина збентежилась і кивнула. Щоки її відразу почервоніли. Увагою чоловіків вона була обділена. Скромна, нічим не виділялася, Христина збиралася стати лікаркою і весь свій вільний час навчалася.

Петро ж, відчувши свободу, після шкільних буднів, ставився до навчання посередньо, а потім взагалі вплутався в погану компанію.

Христина тоді врятувала його. У жінок Петро не мав успіху, в основному це були ті, хто не проти погульбанити. Без грошей, харизми та гарненького обличчя він не був особливо цікавим для жіночої половини. І романтичні зустрічі легко замінили йому неправильні друзі та подруги.

Він би так і гульбанив, але Христина раптом несподівано всерйоз взялася за єдиного близького юнака на той момент.

Вона почала більше проводити з ним час, не дозволяла гуляти. А Петро несподівано для себе вирішив, що це кохання. І зробив Христині пропозицію.

Мати Петра була категорично проти.

– Не любить вона тебе! Чи ти не бачиш?!

– Ха, у мене грошей немає, я не красень, будемо чесними, мамо, тут може бути тільки кохання! – парирував той.

Весілля було скромним. Батьки Христини від такого поспішного вчинку доньки були зовсім не в захваті. Від Петра також. Але Христина тільки сміялася:

– Ви з батьком через тиждень після знайомства побралися, а ми з Петром майже рік зустрічалися, я йому потрібна.

Олена Сергіївна зустріла Христину у своїй квартирі після весілля холодно. Не дозволяла господарювати на кухні, перевіряла, чи досить добре невістка вимила підлогу, витерла пил, погладила сорочки сина, і разом з цим постійно нашіптувала Петру, що Христина має інтерес, кохання як такого і нема, тільки ось який інтерес, вона має, мати, поки що не зрозуміла.

А Христина вчилася, виконувала вимоги свекрухи та чоловіка, поки… Поки не почула, вийшовши з ванної кімнати, ті самі слова свекрухи:

– Вона ж тебе не любить, розплющ очі!

І відповідь Петра:

– Мамо, ти що думаєш, що Христина у мене одна, наївна?

Христина аж стрепенулася. Вона зайшла назад у ванну кімнату і подивилася на себе у дзеркало. Мокрі пасма обліплювали обличчя, вузьке, худеньке. Христині стало так шкода, що навіть не було сліз. Але вона підвела голову і дала собі слово бути щасливою, але тільки поза цією сім’єю, без Петра та його матері.

Розмова Христини з чоловіком складалася лише з однієї пропозиції:

— Я йду, розлучаюся з тобою через твою зраду.

Натомість Олена Сергіївна не скупилася на слова. Стільки поганого на свою адресу бідна жінка ніколи не чула, стільки звинувачень. Христина думала, їм не буде кінця:

– Припиніть! – гукнула вона, на секунду зупинившись збирати свої речі.

– Ах, припиніть?! Ні, я у своєму будинку і можу говорити, що хочу, ніяка дівка мені вказувати не буде!

Петро стояв біля вікна на кухні і посміхався, дивлячись на цей концерт.

Свекруха важко зітхала і продовжувала щось говорити, але Христина зрозуміла, що не слухає її.

– Пробачаю, Олено Сергіївно. Без вас і вашого сина не було б у мене такої чудової родини, прекрасного чоловіка та дітей, не було б щастя, – промовила про себе Христина і посміхнулася співрозмовниці.

Радісна сусідка відчинила двері купе і повідомила, що за дві години їхня з Христиною станція.

Христина вийшла з вагона і так вільно зітхнула, так радісно підвела голову до сонця, ніби не бачила його не добу, а вічність. І тепер вона вільна.

З боку вокзалу до неї вже біг син, за ним гордо йшов чоловік із букетом її улюблених білих хризантем.

– Привіт мамо! – обіймав він її. – Як доїхала? Давай сумку.

– Добре синку. У вас усе нормально?

– Так, мамо. Думали в неділю всім зібратися на дачі, шашлик і таке інше, але батько каже, що ти знову працюєш.

— О, ні, Славко, я вважаю, що це чудова ідея, мені треба відпочити після поїздки.

— Тоді я зателефоную сестрі.

— Звісно, мій рідний.

До Христини, нарешті, підійшов елегантний чоловік, обійняв її і сказав, що скучив, простягаючи букет.

— І я, Мишко, дуже скучила, — притулилася вона до чоловіка.

— Мама згодна на неділю.

— Як тобі вдалося її вмовити?

– Не знаю. Мабуть, у поїзді їй не вдалося поспати.

Христина посміхалася і мовчала.

Дуже часто зустрічі даються нам для усвідомлення, для себе і як привід задуматися над своїм життям. Ця зустріч не була винятком.

Все було зроблено правильно, а сім’я — це головне в житті.

Для Олени Сергіївни ця зустріч теж була важливою, не менше аніж для Христини.

Може, виливши душу тій жінці, яку вона образила багато років тому, вона зробить хоч якісь висновки. Хоча головне вона здобула — і це прощення. Безмовне, але таке важливе…