В телефоні у чоловіка я прочитала його переписку з свекрухою. Я була в вражена. Але одне повідомлення від його мами мене особливо засмутило, воно прийшло вранці

Я знаю, що читати чужі листування, нехай навіть рідного чоловіка, недобре і не призводить до добра. Та я читаю. Вкрай рідко. Коли є необхідність.

Тим більше телефон він від мене не ховає, пароль не ставить, в ванну з собою не бере. У нас в порядку речей, якщо свій телефон сів, то без дозволу можна взяти і подзвонити з іншого. І я так роблю, і чоловік так робить. Дочці тільки заборонено без дозволу брати наші телефони, там може бути наше листування не для дитячих очей.

Те, що свекруха пише чоловікові, що вона йому вселяє, чим накручує, її наміри, його дії і реакція … все це на даний момент для мене важливо знати.

Ось деякі фрази, від яких мене конкретно пересмикнуло: “Синку, коли додому поїдеш, зайди в магазин, купи продукти до вечері, нас не хочуть тут годувати!”. Смішно, правда смішно. Суп і друге вдома завжди є, кожен день або через день готую, продукти в холодильнику теж завжди є.

Цікаво, свекруха чоловікові потім говорила, що вона це купила і приготувала? А я дивувалася, чому ввечері чоловік почав мені дзвонити і запитувати що в магазині потрібно купити, чи є що вдома поїсти … “Синочку, що тобі приготувати? Що хочеш поїсти? Я приготую, а то твоя дружина зайнята, їй ніколи”. Хоч б раз приготувала, я б тільки спасибі сказала.

У п’ятницю повідомлення, після скандалу: “Куди ти в такий мороз поїхав її шукати! Нікуди не дінеться, змерзне … і повернеться! Нічого, їй корисно! Нехай вся дурь вийде!” Це у мене дурь? “У начальника її пошукай, напевно до свого коханця поїхала!”.

Ага. Шановний бос, візьміть мене в коханки з двома дітьми, чоловіком і свекрухою-параноїком. ЗП можете не платити, залиште собі на молоко за шкідливість! Головне, дітей у неї заберіть, а вона нехай живе, де хоче!

“Ти ж знаєш, я тобі завжди допоможу, буду з онуками сидіти”. Самій собі б допомогла. Ніколи з онуками не сиділа, а тут таке завзяття.

… “Синку, чому так довго? Я хвилююся, місця собі не знаходжу. Тиск скаче, батько швидку хоче викликати. Приїжджай швидше!” Знову маніпулювання.

Все це неприємно, звичайно, але більше веселить, ніж засмучує. Тим більше, реакція чоловіка на повідомлення нормальна. “Заспокойся. Перестань. Мамо, може вже вистачить?” Або взагалі нічого не відповідав, ігнорував. Значить мізки на місці.

Але одне повідомлення від його мами мене сильно засмутило, воно прийшло вранці: “Квіти я викинула. Сморід на весь будинок. У мене від них голова весь час бoлить і не проходить”. Чоловік на тижні мені подарував на річницю нашої зустрічі букет лілій.

Щороку дарує квіти. Іноді я про цей день забуваю, а він пам’ятає. Лілії були білосніжно-білими. А на наступний день почали розпускатися і рожевіти. Маленьке диво! Дуже красиві і пахнуть смачно. Так, аромат на весь будинок від них.

Але навіщо викuдати? Не тобі ж їх дарували? Можна ж було в кімнаті їх закрити? Або на балконі, він утеплений. Варварство якесь! Шкoда до сліз. Хоч фото залишилося.

Так, треба повертатися швидше. А то мої речі напевно вже теж викинуті або в валізи складені.

Чоловік вийшов з душу, показала йому телефон: – Нічого собі, які повідомлення тобі мама про мене пише!

-Не звертай уваги, перебіситься, зрозуміє, що марно, пройде.

-Квіти шкoда ..

-Так, і мені теж. Ще подарую. Ще шкoда, що вихідні швидко пролетіли … Відпочили чудово, їхати не хочеться! А треба…

КІНЕЦЬ.