– Ірино, а нам горобина чорноплідна потрібна? – питання чоловіка для Іри прозвучало якось несподівано.

– Що означає – потрібна? Ну, росте вона біля паркану, їсти не просить. Торік я варення варила з яблук та горобини. Тобі воно, Толік, дуже сподобалося. А що, ти її спиляти хочеш? Чим вона тобі завадила?

– Завадила? Та ні, Ірино, мені вона не завадила, просто Генадій дзвонив, питав, чи є у нас горобина чорноплідна. Жанна його вичитала, що вона дуже корисна для здоров’я. Ось Генадій і зайнявся приїхати, назбирати собі, – Толік вичікально глянув на дружину.

– Він що, до нас у гості зібрався? Ти забув, що після тієї зустрічі ми вирішили їх більше не запрошувати з ночівлею, та й до них їздити не довше, ніж на годинку не будемо, ну Генадій твій брат все-таки!

Ось на день будівельника ми з тобою спеціально в санаторій поїхали, і відмінно відпочили! А сюди, на дачу, без ночівлі їм їхати далеко, то це що ж, вони з Жанною знову нам вихідні псуватимуть?

Толік пом’явся: – Ну то що, мені Генадію відмовити? Я з ним, між іншим, розмову провів, про шкарпетки, про вегатеріанські закуски, та й взагалі про все інше. І Генадій мені обіцяв, що нічого такого не буде, що він усе зрозумів. Може, ми ще один раз спробуємо? Запросимо їх з Жанною, а то образиться – брат горобини пошкодував!

– Образиться? – Здивувалася Ірина. – Ось вже їм з Жанною нема на що ображатися, хто жадібний, так це вони. Як згадаю твого Генадія з курячою ніжкою у руці, коли ми до них минулого разу в гості їздили!

Але Ірина, звичайно ж, не витримала, ну хіба можна братові чоловіка повний бойкот оголошувати? Адже він не злий, не гульбанить, так дратує по дрібниці. Зрештою це і пережити можна:

– Гаразд, умовив, дзвони, нехай Генадій та Жанна до нас приїжджають горобину збирати. Може Генадій від неї зайві кілограми скине, і голова краще думати буде, тоді ми їх зможемо набагато частіше приймати до себе в гості, – змилостивилася Ірина.

– Біжу, дзвоню! – зрадів Толік. – Адже брат приїде. Може вони з ними, як раніше, навіть у карти пограють.

– Ну що, запрошуєте нас? Бо ми вже подумали, що ви не випадково в санаторій на день будівельника поїхали. Подумали з Жанною, може, образили вас чимось? Все думали, але так і не додумалися, чим? – голосно вигукував Генадій в телефон. Тож навіть Іра чула з іншої кімнати.

– Ну що, братику, ми тоді як звичайно з гостинцями, дині та кавуни за нами, – пообіцяв Геннадій.

У п’ятницю, пізно ввечері, Генадій і Жанна нарешті прибули. Генадій метушився з сумками:

– Мені б у холодильник дещо прибрати!

Довго вовтузився біля холодильника, видно гостинці не вміщалися. І вже далеко за північ вони нарешті спати вляглися.

Рано-вранці накрапував дощ, але потім визирнуло сонце. Ірина встала, пішла готувати сніданок, і тут же зустрілася з Генадієм, в руках його було відро:

– Іра, Жана нехай відсипається, а я пішов горобину збирати, мені Толік показав, де вона росте.

– А сніданок, Гена? Я зараз швидко, сир чи яєчню? – заметушилася Ірина, адже вона взагалі дуже хороша господиня.

– Не турбуйся, Ірино, – Генадій панібратськи поплескав її по плечу. – Я ж на рибалку хотів з ранку, встав у п’ять – дощик, а їсти хочеться! Ковбаску в холодильнику знайшов, бутерброд зробив – і порядок, ситий до обіду!

Генадій пішов, а Іра відкрила холодильник – на полиці лежав малесенький шматочок ковбаси від цілої палки, що купили вчора і ще не відкривали. Не злись – наказала собі Ірина, і раптом побачила плоску баночку. Ну ось! Напевно Жанна з Генадієм паштет купили, а вона …. Ірина взяла баночку – точно написано паштет, і Іра відкрила …

У баночці начебто був паштет, але раптом щось заворушилося, Ірина вигукнула від хвилювання і банка вислизнула на підлогу.

– Що сталося? – Толік вбіг, почувши вигуки дружини.

– Там… щось, я думала паштет, а це…

– Та це напевно Генадій рибу ловити збирався, – Толік зібрав з підлоги черв’яків.

– Рибу ловити? – Іра подивилася на баночку, – Не надумай це знову в холодильник поставити.

– Добре, Іра, все буде добре, я цьому Генадію дам рибалку, – погодився Толік, і забрав банку подалі з очей геть.

Ближче до обіду повернувся задоволений Генадій з повним відром горобини. – Я вам там залишив кілька гілок, як Толік сказав, – відзвітував він Ірині.

– Молодець! – Зраділа Іра. Ну хоч із горобиною все гладко пройшло.

– Там найкращі грона за паркан до сусідів звисали, то я їх усі зрізав, нічого чужу ягоду на халяву збирати, – продовжив задоволений Генадій.

Ірина подумки вигукнула: – “Валентина сусідка нам антонівку, що на наш бік від неї через паркан звисає з її яблуні, завжди віддавала. А ми їй – нашу горобину. Тепер образиться, не дасть яблук, хоча Валя жінка добра, розберемося! “

І посміхнулася Генадію: – Добре, що набрав ціле відро, тепер надовго вистачить. Я ось варення наварила, з того року стоїть, пропадає, ми мало його їмо.

– Як пропадає? – почувся голос Жанни. Вона щойно встала і млосно потягувалася: -Так давайте ми його заберемо! Генадій такий у мене господарський, він зі старого варення класне «червоненьке» робить!

– Та забирайте, якщо треба, – запропонувала Ірина, а сама в душі здивувалася – треба ж, у них все йде!

Надвечір сіли грати в карти. Перед грою Генадій притягнув величезний кавун. Ірина і Толік переглянулися, треба ж, Генадій купив точнісінько такий, як у них лежить. Але Генадій відразу розвіяв сумніви:

– Вчора ми з Жанною в таких пробках їхали, добре, що за динею та кавуном не стали заїжджати – у вас у сараї під будинком он який лежав!

Натомість у карти Генадій та Жанна програли геть-чисто.

У неділю вранці гості збиралися, щоб без пробок доїхати до будинку.

Геннадій ходив похмурий, він виявив, що його банку з імпортними черв’яками хтось переставив у сарай, і вони зіпсувалися!

– Ну, дякую вам, Толік та Ірина, за гостинність і за горобину! – Генадій все-таки прийшов в себе від втрати черв’яків і вже посміхався: – Правда ви обдерли гостей, як липку, в карти обіграли! Та й у гостинці дали те, що самим не потрібно – старе варення! Але ми вас все одно любимо, так Жанно? Ми ж брати, Толік! – і Генадій обійняв брата, розчулившись.

Після від’їзду Генадія та Жанни Ірина та Толік подивилися один на одного, і розсміялися:

– Ну що ж, якщо порівнювати з попередніми зустрічами, то ця пройшла з найменшими втратами, – сміялася Ірина.

– Точно, на висоті пройшла, тож – любіть своїх близьких, будьте терпимішими, не помічайте дрібниць. І тоді все буде гаразд! – підтримав дружину Анатолій, вдячно глянувши їй у вічі.

Адже не розумна дружина може з усіма рідними пересварити чоловіка. А Анатолію пощастило, його Ірина – найчудовіша жінка на світі!

КІНЕЦЬ.