– Галинко, ну коли ви вже до нас приїдете з Марійкою? Ми з дідом сумуємо за онукою, так рідко бачимося. Сидите там у місті, а в нас тут на дачі краса, свіже повітря, природа!

– Ой, навіть не знаю, Любов Петрівно, треба подумати. Ми жодного разу нікуди ще не їздили з Марією…

– Та що там знати? Зібралися і приїхали! Ти відпочиватимеш, а ми з дідом з онукою гратимемо.

Сусідка кізочку купила, молоко буде свіже, в іншої сусідки кури, яйця домашні, корисні. Ягоди, фрукти, овочі свої, користі скільки!

Галя подумала і наважилася. Справді, чому б не поїхати. За півтора року декрету Галя майже не розлучалася з донькою. Чоловік Андрій на роботі постійно, а вона цілими днями з дитиною.

Нехай свекруху зі свекром розважають онучку, а Галя поспить хоч вдосталь.

Зібрала речі, сіли в машину, і вони на місці.

– Розумники які, приїхали! Ми вже зачекалися! Дідусь на городі зараз, а я на хвилинку прибігла вас зустріти і до нього піду, стільки справ, стільки справ…

Розташуйтесь на другому поверсі, я все приготувала. Вечеря на тобі, я не встигну, допізна на грядках будемо… Все в холодильнику знайдеш!

Свекруха побігла на город. Оце зустріли!

Галя уважно оглянула двір, щоб знати “слабкі місця”, куди може залізти дочка. Невеликий двоповерховий цегляний будиночок із дерев’яними вікнами, пофарбованими коричневою фарбою. Високий паркан з штахет з фарбою незрозумілого кольору, що облупилася.

Подвір’я все в квітах, петунії, троянди, гортензії, чого тут тільки нема! Газонна трава, трохи підросла, відкрита альтанка з сосни. Нічого зайвого у дворі.

Груші, яблуні, черешня, абрикос – яких тільки дерев немає за домом! Ось де криниця вітамінів!

За будинком невеликий хлів, у якому видніються бочки з водою, на підлозі лежать шланги. Треба зачинити двері, щоби донька не залізла там нікуди.

Паркан від сусідів збоку з металевої сітки оплетений колючими гілками. Ох, як би Марійка не схопила його…

Загалом, дача сподобалася Галі, симпатичний двір та будиночок. Видно, що займаються ним, доглядають.

У кімнатах був безлад, скрізь пил. Як тут можна перебувати з дитиною? Меблі хоч і старі, але ще добротні. Сервант, мабуть, придане свекрухи сюди притягли, адже викинути шкода. Кришталеві чарки за склом самотньо стояли в пилюці.

Крісла радянських часів, але на вигляд міцні. Килимки різнокольорові, як у бабусі Галини.

В’язані серветки на столику, т-а-к, свекруха несучасна зовсім, хоча ще не стара, шістдесят років буде скоро. Сина вона народила у 38 років, єдину дитину.

Галя поклала доньку спати і зайнялася приготуванням вечері. Так, картопля є, м’ясо, болгарський перець, помідори, можна запекти в духовці… А духовки й немає. Гаразд, тоді посмажу… Потім прибирання треба зробити.

Свекруха зі свекром вечерю оцінили, ще й добавки захотіли.

– Ну все, Галю, готуватимеш тепер, у тебе так смачно виходить! Ми завтра з ранку на город, відпочивайте тут з Марійкою, їжте фрукти. Молоко та яйця сходи сама купи у сусідів. Ох, втомилися ми, ходімо в душ і спати…

– Але ж ви з Марійою і не пограли зовсім, і завтра знову на город… А ми на кілька днів приїхали.

– Ну, як це не пограли? Ось ми сидимо всі разом, спілкуємося, я на ручках потримала…

Наступного дня рано-вранці загарчала газонокосарка. Свекор вирішив підстригти газони, доки не спекотно. Вікно в спальні, де спала Галя з донькою, було відкрито, і природно, Марійка прокинулася. От і поспали.

Галя весь день на ногах, за донькою слідкувати треба, щоб не влізла нікуди, готувати, прибирати, ось це відпочила, називається, втомилася ще більше. І щось не на радість це все…

Третього дня Галя вирішила, що вистачить їй дачного відпочинку. Свекруха зі свекром від сили кілька годин провели з онукою

– Ну все, Любов Петрівно, відпочила я, від плити не відходила, за Марійкою ганялася, щоб не влізла нікуди. Рано вранці то рев косарки слухали, то гавкіт собак. Романтика! – Сказала Галя, виходячи з дому з сумкою в руках, поруч йшла Марійка.

Батьки чоловіка, що втомилися після чергового забігу на бур’яни, збиралися увійти в будинок.

– Ой, я така рада, Галю, що вам сподобалося з онукою, хоч на все літо приїжджайте, ми тільки раді будемо, так, діду?

Дід мовчки кивнув головою.

– Ой, ні, дякую, але не хочу. Щось я втомилася від такого відпочинку. Ви пообіцяли грати з онукою, а самі на городі пробули майже весь час… Підросте Марійка, тоді може й приїдемо!

Любов Петрівна образилася.

– Будь-яка інша раділа б, така можливість на свіжому повітрі побути, а ти ніс відвертаєш. А те, що з онукою не сиділи – так город сам себе не прополить, інакше врожаю не бачити. Хотіла ж якнайкраще…

А у Галі своя думка про відпочинок. Особливо за останні 1,5 роки, коли хочеться просто спокійно посидіти, а не ганятися за допитливою дитиною.

І кожен залишився за своєї думки. І кожен має рацію по – своєму…

КІНЕЦЬ.