Ми розійшлися з чоловіком, бо в нашій сім’ї немає довіри. Річ у тому, що Стас у наказному тоні зажадав зробити тест на батьківство. І це попри те, що чоловік – єдиний чоловік у моєму житті.Ідилія у нашій із чоловіком сім’ї закінчилася після появи сина Олега. У мене і в чоловіка світле волосся і карі очі, проте малюк виявися темноволосим і блакитнооким

Ми розійшлися з чоловіком, бо в нашій сім’ї немає довіри. Річ у тому, що Стас у наказному тоні зажадав зробити тест на батьківство. І це попри те, що чоловік – єдиний чоловік у моєму житті.

З чоловіком ми познайомилися в університеті. Я тоді закінчувала другий курс, він – четвертий. Я зростала в сім’ї, що вважається доволі консервативною за сучасними мірками. На дискотеки я не ходила, мініспідниці не носила, навіть у нас телевізор був під забороною.

Природно, що й перша інтимна близькість у мене була лише після заміжжя. Я відразу сказала Стасові, що ляжу в ліжко, тільки коли стану його дружиною. Він погодився і, здавалося, йому навіть лестило, що він перший і єдиний чоловік у моєму житті. Шкода лише, що у його сім’ї моральні принципи поза честю. Свекруха народила Стаса, коли навчалася у школі.

Його старший брат вже з рахунку збився, скільки має офіційних і неофіційних дітей. Але мені здавалося, що у нашій із чоловіком сім’ї все буде добре. Я знала, що не подобаюсь рідним Стаса, тому не нав’язувала їм своє спілкування. У гості до батьків ми їздили порізно. Можливо, це було моєю головною помилкою, тому що наодинці свекруха чудово промивала Стасу мізки.

Ідилія у нашій із чоловіком сім’ї закінчилася після появи сина Олега. У мене і в чоловіка світле волосся і карі очі, проте малюк виявися темноволосим і блакитнооким. Навіть мами з сусідніх палат приходили подивитися на мого красеня. Натомість коли прийшла свекруха, то й на руки онука не взяла і не спитала про моє самопочуття.

Але тоді я не звернула на це уваги. На виписку нас з Олежею свекруха навіть не приїхала, проте до мене прибув цілий натовп родичів. Вони вітали молодого батька з появою спадкоємця, а Стас не міг вичавити посмішку. Я думала, що він просто втомився і не звик до великої кількості гостей, але справа була зовсім не в цьому. «Мамина отрута» вже почала роз’їдати чоловіка зсередини.

Після лікарні почалися мої «трудові будні». Маля забирало майже весь мій час, але я намагалася, щоб у будинку завжди було чисто, затишно і наготовлено. Тільки от чоловік, здавалося, перестав помічати у квартирі мене, і навіть нашого сина. Він не грав з Олежкою, не співав пісеньок, не купав, не годував.

Загалом, батька в моєї дитини ніби й не було. Я кілька місяців терпіла, чекала, коли, нарешті, до Стаса прийде усвідомлення того, що він батько. Але нічого не відбувалося. Одного разу я поклала сина спати та вирішила викликати чоловіка на відвертість.

– Стасе, що відбувається? Чому ти відсторонився від мене? – Запитала я у чоловіка.

– Треба ж, ти таки помітила, – посміхнувся він.

– Звісно, помітила. Тебе ніби підмінили. Чому ти перестав бути добрим та ніжним? Чому до сина взагалі не підходиш?

— Може, тому, що я не певен, що це мій син?

– Що?! Як ти смієш мені таке казати? Ти ж чудово знаєш, що я виходила заміж незайманою!

– Знаю. Ну, а що заважало тобі загуляти згодом. Жінка – як консервна банка, один відкрив, інші користуються. До того ж дитина не схожа ні на кого з нас! Тому я хочу зробити ДНК-експертизу.

– Чого ж ти раніше не зробив? Міг би волосинку вже давно здати на аналіз.

– Я вирішив у тебе спочатку поцікавитися: ти згодна зробити ДНК-експертизу?

– Ні!

– Ага, значить, тобі таки є, що приховувати! Мама, як завжди, мала рацію.

– Мені нема чого приховувати, Олежка – твій син, але якщо ти його таким не вважаєш, то немає сенсу здавати аналіз. Я просто подам на розлучення. Можеш і далі слухати свою маму, вона ж у тебе дотримується високих моральних принципів.

– Ой, ось тільки не треба мене лякати й тим більше ображати мою маму. І взагалі я втомився від розмови з тобою. Піду до магазину, хоч щось міцненького куплю. А ти поки що подумай над ДНК-експертизою. Поки я не побачу результату, не зможу з тобою жити спокійно.

Стас розвернувся і пішов, а я судомно схопила телефон і зателефонувала батькові. Він, довго не думаючи, приїхав до мене разом із мамою. Ми зібрали речі, переклали Олежку з ліжечка у візочок та поїхали.

Через пару годин мені зателефонував Стас:

– Ти що це вигадала? Навіщо зібрала речі?

– Я ж сказала, що подаю на розлучення, – спокійно відповіла я чоловікові.

– Хочеш, щоб я ще й аліменти платив за чужу дитину? Ну це вже ні! Тепер тобі в суді доведеться доводити, що Олег – мій син. Я примушу тебе зробити експертизу!

– Я нічого не збираюся доводити. Олег тепер лише мій. Ми з тобою розлучаємося і, сподіваюся, більше ніколи не побачимось.

Такий батько моїй дитині не потрібен.

Я поклала трубку і мало не зомліла від безсилля. До мене підійшов тато, обійняв і сказав:

– Все буде добре. Але не рубай з плеча, подумай тиждень, чи ти готова піти. Ми з мамою тебе завжди підтримаємо. Якщо йдеш – йди, якщо вирішиш до нього повернутися – тільки на все життя.

Мій батько завжди був мудрим, але рішення я вже ухвалила. До Стаса я більше не повернуся, краще залишуся матір’ю-одиначкою.

КІНЕЦЬ.