У дитинстві у Миколи була несприятлива думка про свою бабусю: він знаходив її нудною та злою. З 9-ти років він жив із нею, коли його батько одружився вдруге.

Останній рік, проведений із бабусею, був особливо важким. Батько перестав підтримувати їх фінансово. У той рік їхній врожай теж був мінімальним: тільки капуста цвіла, тоді як картопля гнила. Їм доводилося виживати лише на пенсію бабусі.

Микола довгий час нічого не знав про їхнє тяжке становище. Однак одного разу він помітив смуток своєї бабусі через відсутність у них картоплі. Якось, коли його бабуся готувала яблучний компот, до них додому прийшла жінка з минулого матері.

Микола дізнався, що ця жінка була старою подругою його покійної матері. Їх навіть пов’язували далекі споріднені узи. Увечері жінка пішла, а її дочка Ніна залишилася. Микола скептично поставився до раптової появи Ніни, особливо коли вона почала красти його улюблені цукерки.

Ніна, здавалося, сама розуміла, яким тягарем вона була для їх убогого господарства. Вона намагалася допомогти, на превелике незадоволення Миколи.

З наближенням зими Микола виявив викинутого на берег цуценя, про яке він таємно дбав, ділючись з ним своєю бідною вечерею. Коли бабуся таки виявила цуценя, вона була в люті. Але саме сльози та самовідданість Ніни зрештою зігріли серце бабусі і вона погодилася залишити цуценя у себе.

Навесні мати Ніни повернулася з провізією та оголосила, що знайшла роботу. Вона планувала незабаром забрати Ніну назад. У той же час батько Миколи відвідав його з новою дружиною, запросивши хлопця жити з ними. Приголомшений можливістю кращого життя, Микола залишив свою бабусю та Ніну.

Після прибуття у свій новий будинок він виявив великий пакет цукерок “Ластівка”, які навіяли спогади, змусивши його усвідомити глибину його зв’язку з бабусею та Ніною.

Через роки Микола повернувся до села зі своїм батьком, щоб забрати бабусю жити до них, подбавши про те, щоб вона точно не залишилася одна наприкінці своїх років.