Понад п’ять років я прожив у шлюбі з Мариною, дітей у нас не було. Я був щасливий, і мені здавалося, що дружина була щаслива.

Але одного разу наші стосунки були зруйновані, а моє серце розбите вщент.

Все почалося з того, що я почав помічати, як дружина все частіше намагається проводити вільний час без мене. Як би правильніше пояснити… Ми просто стали рідше бачитися.

Вона пропадала у подруг, іноді там же й ночувала, а мені залишалося тільки здогадуватись, де вона і в якому стані. Іноді не відповідала на дзвінки та повідомлення, або відправляла односкладові холодні відповіді, від яких мені краще не ставало.

В мою голову відразу почали закрадатися погані думки, які з’їдали мене. Марина стала відстороненою і часто відмовлялася розмовляти зі мною про те, що відбувається у її житті. Я не міг не помітити, що наші з нею стосунки стали охолонувати і почав відчувати тривогу.

Я шукав причини в собі та своїй поведінці, але за весь час нашого знайомства я жодного разу не ображав дружину.

Якось, повернувшись додому, я виявив, що Марини знову немає вдома. Я вирішив остаточно з’ясувати наші стосунки, дізнатися, що відбувається з дружиною. На цей раз я не став терпіти її відмовок.

Коли вона нарешті повернулася, я сказав Марині про свої почуття і спитав, що таки з нею відбувається. Вона довго мовчала, але потім зізналася, що не почувається щасливою поряд зі мною.

– Невже ти не бачиш того, що відбувається між нами? – запитала вона. – Який сенс у наших відносинах, якщо далі буде лише гірше?

Ці слова вразили мене як удар блискавки. Я був зовсім не готовий до таких одкровень. Я переживав за дружину, хоч і розумів, що вона на відміну від мене була готова до розриву стосунків, виношуючи ці думки довгий час.

Після нашої розмови я був зламаний. Марина казала, що нещасна у шлюбі і їй потрібен час, щоб розібратися зі своїми почуттями.

Для мене ці слова були як відра крижаної води на голову. Я любив Марину всім серцем, і думав, що у нас міцний шлюб, а тепер усвідомлював, що наші стосунки перебувають на межі руйнування. Це був найтемніший період у моєму житті. Я не міг зрозуміти, що ж пішло не так, як повернути наше щастя.

Суперечки ставали дедалі гарячішими, а розмови – дедалі менш конструктивними. Ми обидвоє були вразливі і шукали винних. Наші емоції знаходили вихід у сварках і щоразу розбивали серця на ще дрібніші уламки.

Я звернувся за допомогою до сімейного терапевта, але це навіть не допомогло відновити наші стосунки. Марина була твердо налаштована на розлучення, а я розумів, що втрачаю її назавжди.

Я почував себе безвольним і розбитим. Коли ми підписали папери про розлучення, мені здавалося, що з Мариною йде частина мене самого. Я намагався не показувати своїх почуттів та емоцій, але в душі вирувало полум’я.

Ми розійшлися, і кожен із нас пішов своїм шляхом. У цей період моє життя здавалося сумішшю болю, втрати та порожнечі. Я жив із цим болем і намагався зрозуміти, що пішло не так.

Насправді все виявилося дуже просто. У Марини з’явився інший чоловік. Вони почали зустрічатися ще коли ми були одружені.

Я не розумію одного, чому дружина не зізналася у цьому? Чому вона сказала лише те, що нещаслива у шлюбі? Хотіла зробити мені болючіше?

Я весь звівся, переживав, не розумів, де припустився помилки. Намагався все виправити, зміцнити та врятувати наш шлюб. Яким же ідіотом я, мабуть, виглядав збоку.

Нещодавно розмовляв із мамою Марини (ми з нею досі підтримуємо добрі стосунки). Вона сказала, що дочка із тим чоловіком довго разом жити не зможуть.

У їхній новій сімʼї постійні сварки та скандали. Теща спитала, чи зможу я прийняти її дочку назад, якщо вони розійдуться? Я відповів, що ні.

Для мене наше розлучення було важким випробуванням. Я зрозумів, що лише час здатний залікувати мої рани. Випробовувати це знову я не хочу. Хоча колишню дружину я все одно люблю, але вона ніколи не дізнається про це, адже пробачити її я ніколи не зможу.

КІНЕЦЬ.