Мого чоловіка не стало у п’ятдесят років. До цього він нашу сім’ю забезпечував від і до. Після, турботу про сина мені довелося взяти на себе. Подруга запропонувала поїхати до Іспанії на заробітки.

Так і вийшло, що останні двадцять років я доглядала пані. За цей час одружила сина, дочекалася трьох онуків. Потім він продав нашу трикімнатну квартиру в місті, додав свої накопичення та збудував будинок у передмісті.

Я йому регулярно надсилала гроші. Коли онуки підросли, я вирішила, що настав час і про себе подумати. Хотілося повернутись на батьківщину. Ми з сином домовилися, що надіслані мною гроші він копитиме і купить мені квартиру. Через 3,5 роки, після цієї нашої розмови, я повернулася.

Назавжди. Коли увійшла на подвір’я синові, у нього з дружиною очі полізли на чоло від подиву.

– Мамо, ти навіщо приїхала?!

– Як це “навіщо”? Вернулась додому. Невже незрозуміло?

– Своєю чергою здивувалася я.

– І на який час?

– Запитала невістка.

– Взагалі повернулася. А чому ви так дивуєтесь?

Адже я для цього і просила купити мені квартиру. Вас не хочу стискувати. Відразу переїду туди, почну ремонт.

– Розумієш, мамо, з квартирою проблеми, – промимрив мій син.

– Які ще “проблеми”? Ти не купив мені квартиру? – Купив, купив, заспокойся. Навіть відремонтував.

– Так у чому ж справа?

– Розумієш, річ у тому, що квартира зайнята.

– Що означає “зайнята”? Ким.

– Світланою, твоєю онучкою. Вона вийшла заміж, і ми пустили їх туди жити. Ти ж не сказала, що повернешся.

– А навіщо, на твою думку, просила купити мені квартиру? Щоб була! Чи тобі все треба розжовувати?

– Але ж це твоя внучка.

– І де я житиму?!

– Ну… Поки що з нами.

– Поки?! …

Коротше, я вимагала звільнити мою квартиру. Свого часу я подбала про свого сина, тепер нехай він подбає про свою дочку. І знайде їй житло.

КІНЕЦЬ.