Сестра мого чоловіка Ірина звикла всім хамити. Їй зовсім не важливо, хто перед нею: мати, брат, невістка чи офіціант у ресторані. При цьому вона не вважає, що каже людям щось образливе.

«Я ж говорю правду, а на правду не ображаються» – пояснює вона. Я багато разів вислуховувала від Ірини неприємні речі на свою адресу, а тепер почала говорити і їй «правду». Але їй таке спілкування чомусь не до вподоби.

Сестра мого чоловіка Петра – 40-річна та 100-кілограмова «всезнайка». Має два червоні дипломи та цілий стос сертифікатів з різних курсів і конференцій. Однак, з таким набором знань, ця «розумниця» ніяк не може влаштуватися на роботу і, між іншим, мешкає удвох з мамою.

Спочатку я думала, що родичка каже «компліменти» тільки на мою адресу, тому що невістка – «чужа кістка». При першій зустрічі в кафе Іра сказала, що в мене замість волосся мишачий хвостик, а ще величезні вуха і криві зуби.

Вона щиро дивувалася тому, як така сіра миша, як я, могла привабити її привабливого брата. Коли ж до нас підійшов офіціант, Ірина сказала, дивлячись йому прямо у вічі, що в такій брудній формі, як у нього, треба в корівнику прибирати, а не людей обслуговувати.

Причому, вимовляючи це, Іра усміхалася, всім своїм виглядом показуючи, що нічого образливого вона не сказала. Ні свекруха, ні мій майбутній чоловік Костя не зробили родички жодного зауваження. Коли ми повернулися додому, я висловила свої образи коханому:

– Хіба ж можна терпіти таке хамство? Ну, гаразд, офіціант, він, можливо, і звик до дивацтв відвідувачів. Але за майбутню дружину ти міг би й вступитися, бо я сиділа за столом і обтікала через «компліменти» твоєї сестрички.

– Соня, не ображайся, будь ласка. Іра з дитинства була такою, що палець у рот не клади. А після того, як вона здобула дві вищі освіти, вирішила, що може висловлювати свою думку всім і кожному. Сперечатись із нею сенсу немає – тільки нерви собі зіпсуєш. Краще просто промовчати – відповів мені Петро.

І я мовчала. Я мовчала, коли Іра в моїй присутності критикувала мою весільну сукню та зачіску, коли обговорила невиразну зовнішність моїх подруг та несмачні страви на столі. Я не стала лаятись, коли родичці не сподобався ремонт у нашій з Петром квартирі.

Але через пару років мовчання я зрозуміла, що мій терпець урвався. Я вирішила, що відповідатиму Ірині тією ж «правдивою» монетою. Якось ми всією сім’єю святкували Новий Рік. У сестри, як завжди, рот не закривався.

Цього разу вона засуджувала наші з Петром маленькі зарплати, виходячи з яких ми насилу наскребли на двокімнатну «хрущовку». І це мені казала доросла жінка, яка все ще жила на мамину пенсію! Я до того моменту вже неабияк випила шампанського і висловилась:

– Так, Ірочко, ти маєш рацію, у нас квартира маленька, проте – своя. Ми з мамою у 40 років, слава Богу, жити не будемо. Після цих слів вона буквально пропалила мене наскрізь і відразу змінила тему розмови. Чоловік глянув на мене з явним несхваленням.

Потім Ірина нагадала нам із Петром, що незабаром наш дітородний вік добігне кінця. Мовляв, дарма ми так затягуємо із дітьми. Я й тут не змовчала:

– Звичайно, кому, як не тобі, знати, у скільки років потрібно планувати дітей, правда ж? Може, ти мені ще й рекомендації щодо схуднення даси?

Тут уже Ірина не витримала, стала із-за столу і пішла в іншу кімнату. Після цього на мене накинулися і чоловік, і свекруха. Вони переконували мене в тому, що не можна настільки зухвало поводитися, а Ірину краще пошкодувати. Але я не збираюся більше йти на поводі у цієї хамки.

Я, звичайно, розумію, решта звикла до такої поведінки родички та до того, що вона у свої роки живе і без чоловіка, і без дітей, і без зарплати. Але чому ж я мушу терпіти хамство Ірини? Може, вона ще й майбутніх племінників критикуватиме?

Але тепер все! Нехай вже зараз звикає до того, що на її образливі слова може прилетіти «відповідь». Якби Петро з мамою говорили з нею, так само як і я, Іра вже давно перестала б їм розповідати свою «правду». Я вважаю, що абсолютно правильно роблю і більше не даю сестрі безкарно себе критикувати.

КІНЕЦЬ.