Коли я пішла в декрет, відносини з чоловіком дуже змінилися. Не розумію чому, але Вадиму все було не так – то вечеря ще не готова, то страва йому не подобається. А потім сказав, щоб я виходила з декрету швидше і йшла на роботу, бо він вже втомився всіх утримувати. А я не розумію, для чого тоді в сім’ї чоловік

Заміж я вийшла доволі пізно, у 30 років. Вадим – мій ровесник. До одруження я працювала в банку керівником відділу і отримувала дуже хорошу зарплатню.

Через рік після нашого весілля я народила дитину. Природно, що перебуваючи в декреті, нас утримував мій чоловік. А як же може бути по-іншому?

Я не бачу в цьому нічого такого. Так, я могла б подумати і  трохи наскладати собі грошей, але зароблені гроші я вклала в квартиру, в якій ми живемо з чоловіком. То ж все чесно, я забезпечила нашу родину житлом, а чоловік повинен вміти забезпечити свою сім’ю, адже це – його обов’язок! Але ось Вадим бачить ситуацію по-іншому.

Коли з’явився малюк, наші відносини трохи зіпсувалися. Я думаю, що багато хто стикався з цим. Втома давалася взнаки! Але з часом стало складно. Не розумію чому, але чоловік почав пред’являти мені претензії. Прийде з роботи і починає чіплятися – то вечеря ще не готова, то страва не подобається.

Вадим себе так поводить, ніби й не розуміє, що у мене повно турбот. Міг би і промовчати! Загалом, відносини стали трохи напруженими. Але це ще нічого. Трохи пізніше мій чоловік почав говорити мені про те, що втомився утримувати нас сам і хоче, щоб я виходила на роботу. Він вважає, що я тільки витрачаю його гроші, а дати йому те, що він хоче, навіть не намагаюся.

Я не розумію, до чого взагалі ця розмова? Адже до декрету я працювала і ніколи не жила за його рахунок! Чому зараз це стало проблемою для чоловіка? І взагалі, хіба справжній чоловік так себе поводить?

У якийсь момент я не витримала цих безглуздих докорів і вирішила влаштуватися на роботу. Я можу самостійно заробляти достатньо грошей для утримання своєї родини! Через якийсь час я зателефонувала до свого начальника і сказала, що виходжу на роботу. Дитину, якій ще навіть не було і двох років, я змушена була віддати в садочок.

Нехай це виглядає як хвастощі, але отримувала я так само як мій чоловік, часом навіть більше. Мене дуже образили слова чоловіка про те, що я сиджу у нього на шиї. Я вирішила, що візьму всі витрати на себе і покажу чоловікові, що це не так вже й важко! Хай бачить, що я можу впоратися сама! Не такий вже і подвиг він робить! Може тоді він зрозуміє, що образив мене абсолютно безпідставно.

Загалом, я заробляла гроші і утримувала на них нас трьох. Я не брала у чоловіка ні копійки. Всі витрати були на мені. І знаєте, я і слова не сказала йому!

Не дорікнула йому жодного разу! Хотів, щоб я працювала – ось тобі, маєш! Хай бачить, що я можу! І найцікавіше те, що мій чоловік абсолютно спокійно ставився до того, що відбувається! Начебто, так і треба! Його зарплата була його грошима, а моя – сімейним бюджетом! Ось так!

Якщо чесно, то я трохи по-іншому уявляла собі сімейне життя! Не думала, що, будучи заміжньою, я повинна буду забезпечувати свою сім’ю! Хіба такі відносини повинні бути між подружжям? І чому мій чоловік вважає, що все, що відбувається абсолютно нормально?

Не знаю, скільки ще все це буде тривати? Тепер я головний годувальник? Як це розуміти? Чи потрібен мені він взагалі? Ось навіщо мені чоловік в будинку, якщо я все тягну сама? Чому я повинна забезпечувати його?

Як мені бути в цій ситуації поняття не маю. І сім’ю зберегти хочеться і де тільки ця сім’я поділася, якщо у нас кожен живе своїм життям, але за мої гроші і в моїй квартирі.

КІНЕЦЬ.