Я більше не хочу жити зі своїм чоловіком Юрою. Своєю економією він довів мене до ручки. Щоразу, щоб здійснити чергову покупку, я маю пояснювати йому, навіщо вона мені потрібна. При цьому я не сиджу на шиї у чоловіка, а сама заробляю. Ось лише своїх грошей я зовсім не бачу.

Річ у тому, що ми з Юрою побралися п’ять років тому. Відразу після весілля ми вирішили, що накопичуватимемо на власну квартиру. Спочатку накопиченням займалася я.

Я склала бюджет, до якого вписала необхідні витрати, а також пункти, на яких можна заощадити. Все, що не витрачалося, я складала у скарбничку. Через рік чоловік вирішив підрахувати, скільки ми відклали, і звинуватив мене в тому, що я витратила занадто багато.

– Ти занадто марнотратна, так ми десятки років гроші відкладатимемо, – заявив мені Юра. Після цього чоловік взявся сам вести бюджет. Він поставив умову, що всі гроші зберігатимуться в нього, тобто я віддаватиму йому всю свою зарплату.

Спочатку мене це влаштовувало. Але потім я зрозуміла, що це все переростає в маразм. Щотижня я складаю список витрат, які планую зробити, і виношу «на суд» чоловіка.

Щоб ви краще розуміли суть ситуації, він вимагає, щоб я розписала все докладно і по пунктах. Тобто я вказую ціну на картоплю, приміром, і кількість, яку маю намір купити.

А Юра, якщо вважає ціну завищеною, може забрати цей пункт зі списку або зменшити кількість. Загалом, живемо ми останнім часом на одній каші та макаронах. Я вже втомилася вишукувати в кіосках овочі, які б подобалися моєму благовірному за ціною.

Питання про купівлю нового одягу та взуття – це вже пройдений етап. Чоловік заявив, що поки ми не купимо квартиру, ні про яку нову сукню або туфлі не йдеться. У результаті я ходжу в старих джинсах і кросівках, які купила ще до весілля.

Косметику тепер мені дарують подруги, тому що довести чоловікові, що тіні та помада – це необхідність для будь-якої жінки, мені не вдалося. Але найпринизливіший для мене – це пункт предметів особистої гігієни.

Я не можу собі дозволити купити шампунь чи м’який туалетний папір, як раніше. Чоловік вважає це нераціональними витратами. Дійшло до того, що він купив мені найдешевші прокладки та заявив, що колишні стали надто дорогими для нас.

Все б нічого, але цю «захоплюючу лекцію» Юра прочитав мені просто на касі в магазині. Я ледве з сорому не згоріла, бо всю нашу розмову слухала черга до каси й сама касирка.

Про те, щоб покликати до нашого будинку гостей чи самим кудись сходити, чоловікові краще й не говорити. Він відразу ж починає вести підрахунок нерозумно витрачених грошей. Про відпустку я взагалі мовчу.

П’ять років я не їздила не лише до моря, а й до мами, яка мешкає в іншому місті. Щоправда, кілька разів вона сама до нас навідувалася. Юра дорікнув тещі в тому, що вона занадто довго купається в душі, а нам потім за неї рахунки по воді оплачувати.

Після цього мама тільки дзвонить, розуміючи, що її приїзд зятю приносить один клопіт. Я, звичайно, згодна з тим, що завдяки економії чоловіка ми за ці роки відклали набагато більше грошей на квартиру.

Але жити у скруті мені теж набридло. Я ще молода, а вже почуваюся пенсіонеркою. Зрештою, хто мені дасть гарантію, що після покупки житла Юра дозволить мені самій розпоряджатися своїми грошима? Ніхто. Так що моє терпіння скінчилося. Думаю, найближчим часом я подам на розлучення і перестану випрошувати свою зарплату.

КІНЕЦЬ.