У мене на душі так важко, що й не передати, а поділитися нема з ким. Я живу з чоловіком 4 роки, ми офіційно не розписані, він старший за мене на 8 років, але проблем з непорозумінням у нас немає.

Я завжди відчуваю підтримку та турботу. Але останнім часом все так різко змінилося. Я помітила ці зміни після того, як йому зателефонує мама.

Вона з перших днів зненавиділа мене, хоч цього й не показувала, а зараз це просто неможливо терпіти. Спочатку мій чоловік ховав мене від неї, я не розуміла чому, але потім зрозуміла.

Це дуже важка людина. Хоча вона відкрито не показує цього начебто, як і піклування проявляє, але робить це так задушливо. Щоразу вона дорікає йому, що його життя нікчемне з ким він його пов’язав, що старший син її досяг всього, а він і його сестра (ще одна його дочка не мають нічого), живуть як жебраки, хоча в нас є все, що потрібно для побуту.

Я її начебто і поважаю, прислухаюся, але звела спілкування до мінімуму, не дзвоню і намагаюся не втручатися в конфлікти, якщо вона до нас приїжджає мій Іван її син, намагається затриматися на роботі.

Весь удар я приймаю на себе, я не конфліктна людина слухаю мовчки, намагаюся не реагувати на агресію, я для неї, як червона ганчірка: то там не приємно, то там не так зроблено, то на сина я її погано впливаю, хоча вона сама його доводить. Що йому потім стає погано.

Був період, коли він з нею не спілкувався, це була інша життєрадісна людина, що будувала плани. Вона навіть дзвонила мені з погрозами на роботу, мовляв, хто я така, що так впливаю на її сина, хоч я навіть не знала, що вони не спілкуються.

Почала говорити, що поки його не було вдома, до мене приходили чоловіки і йому телефонувати про це, це дуже важко.

Хлопець заступався за мене, але зараз я його почала не впізнавати. Він теж почав говорити, що я погана господиня, і чому він повинен терпіти все це.

Так, я не ідеальна і може десь щось у мене не виходить, але зараз у мене дуже скрутний період — я залишилася сиротою (рік тому не стало мами) і мені просто нікуди йти.

За весь цей період я терпіти стільки бруду… Але я його кохаю та пробачаю. Він складна людина, завжди замикається в собі, але я завжди підтримую її, витягаю з цього стану.

Зараз мені дуже важко і я говорю з ним про це, але боюся, що з нашими стосунками буде далі. Я не знаю, як мені вчинити.

КІНЕЦЬ.