Одна жінка за добротою душевною запрошувала до домівки іншу, бідну-нещасну. Самотню, із важкою долею. Запрошувала до свого милого сімейного будинку на свята і так просто – чаю з варенням попити.

Жаліла; батьки у знайомої були поганими жорстокими людьми, за її розповідями. Освіту здобути не вдалося. Роботу доводиться міняти, постійно погані люди трапляються. Здоров’я погане. І матеріальне становище погане. І кімната у гуртожитку погана, дуже злі сусіди!

І не думала добра господиня, що її батьки теж були не надто добрими та багатими. Що вона у 17 років поїхала у велике місто вчитися, жила на свої гроші: стипендію та підробіток прибиральницею.

Що всього досягла сама. З величезними труднощами. Що ростила дітей, працювала, з чоловіком моталася гарнізонами… Що своїми руками робила ремонт у тимчасовому жалюгідному житлі; а своя квартира з’явилася нещодавно.

Що здоров’я теж таке собі. Дві операції.

Не думала. Жаліла. Адже не пощастило людині в житті! Треба відігріти та допомогти…

А потім добра жінка спочатку з подивом, а потім з жахом виявила крадіжки. Спершу думала, загубилися речі. Або чоловік кудись поклав. Або діти заховали випадково.

Дивні крадіжки: білизна. Краватка чоловіка. Срібна каблучка старовинна, пам’ятна.

А деякі дивні речі, навпаки, з’явилися. Земля в пакетик в ящик з білизною. Іржаві голки, встромлені в шпалери. Мотузочки з вузлами. Маячня якась!

І квітка на вікні виявилася зламана. А на новій сукні прорізана дірка на всю спину.

А потім жінці розповіли, що про неї каже бідна-нещасна дама. Переказувати не варто. Жінка не повірила; хотіла поговорити, підійшла в магазині, де знайома підлогу мила… Але та обпалила злобним поглядом і прошипіла: «Та коли вже ви всі луснете, а будинок ваш згорить?!», – Ось і вся розмова.

Чому таке сталося? За що? Чай, пиріжки, варення, подарунки, гроші у борг без віддачі, співчуття, допомога… За що?

Пошкодували людину, пустили в хату, душу розкрили, взяли в обійми дружби і налили чаю в гарну чашку?

А людина узяла і нашкодила. За що? У чому сенс її діяння?

А це заздрість та ненависть до чужого затишного будинку. До книжкових шаф, м’яких крісел, полірованих столиків. До посуду гарного, до статуеток, до портьєрів.

Ось це бажання вкрасти, а решту розгромити – ненависть до чужого затишного та світлого життя.

Навіть якщо по доброті душевної ви покликали заздрісного і темного душею людини, він варення з’їсть. І чай вип’є. І пиріжки по кишенях розпихає. І про буття своє скорботне розповість багаторазово. Як йому не пощастило у житті; хоча хто йому заважав вивчати англійську, наприклад? Чи ремонт зробити? Чи працювати на двох роботах, а вечорами слухати лекції?

Так ось. Неодмінно така людина вкраде щось подібне і непотрібне. Ні, цінне вона теж вкраде. Але й непотрібне начебто неодмінно потягне: фотографію ваших батьків у рамці. Чашечку з порцеляни. Іграшку вашої дитини…

Це помста за ваш затишок та тепло. Озлоблена людина ваше добро і ваш затишок вам у провину і ставить.

І неодмінно нагадить така людина. Знайде спосіб нашкодити. Злі побажання, таємні чорні думки, а потім наклеп і огидні про вас вигадки.

Це прояв озлобленості – суміші заздрощів і злості стосовно «благополучних». До тих, хто дає добро і допомагає, до тих, хто любить життя та покращує його. Є назва такого стану – ресентимент. Помста “щасливчикам”, “панам” від “раба”, якого обсипали милістю. Покликали до хати та наділили благом. Ось це благо викликає ресентимент. Це помста за добро.

Тому обережніше треба вітати дорослих сироток і «жертв злої долі». І залишати свій будинок навстіж відкритим не слід.

І душу, ясна річ, теж. Тому що жертва злої долі може виявитися «злісною жертвою». Заздрісною і агресивною, яка всіх звинувачує у своїх проблемах.

Спочатку треба пізнати людину краще. Допомагати можна, не запрошуючи до будинку. І не відкриваючи одразу свою добру душу.

КІНЕЦЬ.