Кілька років тому мій молодший брат Рома мав важкий період у житті – він розлучався і ділив із дружиною все спільно нажите майно. Справа доходила до абсурду, колишні закохані навіть чашки та ложки розділили навпіл.

Напередодні всіх цих подій Рома, мабуть, відчуваючи недобре, попросив мене «викупити» у нього машину за символічну суму. У результаті, брат залишився при колесах, а я отримала коробку цукерок і гору проблем на додачу.

Щоправда, спочатку все було добре, я й думати забула про «свій» автомобіль. А за кілька місяців після «купівлі» я отримала гору повідомлень в Дії, які вимагали від мене виплати понад 3 тисячі гривень.

Все це були штрафи про порушення проїзду перехрестя, зупинки в недозволеному місці та перевищення швидкості. Після такого сюрпризу пару днів не могла додзвонитися до брата, а потім написала йому повідомлення з вимогою сплатити всю заборгованість.

Рома штрафи сплатив, якийсь час нових не надходило. Але нещодавно з моєї зарплатної картки списали 2700 тисяч. Спочатку я думала, що це якась помилка, адже гроші списали рівно через годину після того, як були зараховані.

Але з’ясувалося, що жодної помилки немає. Я – «дуже поганий водій», який вкотре не сплатив своїх численних штрафів. Я знову почала шукати брата, тому що телефон цього разу був вимкнутий.

Ще я вирішила заїхала до мами, щоб похвалитися досягненнями її молодшого сина. Мабуть, у неї був якийсь запасний номер Роми, бо поки ми пили чай, він «раптово» з’явився.

– Ромо, ти маєш совість? Переведи мені 2700 тисяч зараз! Я через твої штрафи зовсім без грошей залишилася, – накинулася я на брата.

– Іро, ти мене вибач, я винен, але грошей у мене немає, інакше я б сам вже все сплатив. Доведеться до наступного місяця потерпіти, – невинним голосом, відповів мені Рома.

У мене від такого нахабства навіть дар говорити пропав. Мама, почувши нашу суперечку, запропонувала тисячу гривень на часткову оплату штрафів, але я відмовилася і заборонила їй давати гроші Ромі.

А потім мені на думку спав чудовий план. Я знала, що брат під’їхав до будинку матері на тій самій злощасній машині. Я вийшла в іншу кімнату, зателефонувала і викликала евакуатор, назвавши адресу знайомої гаражної майстерні.

Поки Рома спокійнісінько пив чай і мило розмовляв з мамою, машина вже поїхала, а я тихенько вийняла в нього з куртки ключі. Після цього я, пославшись на втому, попрощалася з обома і поїхала додому. Рома помітив пропажу лише за годину:

– Де моя машина? – волав у телефонну трубку брат.

– Яка машина?

– Незрозуміло відповіла я.

– За документами, у тебе немає жодної машини. Невже ти забув?

– Я тебе попереджаю, якщо ти щось зробиш з моєю “Ластівкою”, я тебе…

Після цього Рома намагався лаяти мене останніми словами, але я просто відключилася. Я, звичайно, розумію, що вчинила не зовсім чесно. Але й брат мене добряче дістав своїми витівками. Виходить, що я йому допомогла і тепер сама за це повинна розплачуватися. А з брата як з гуся вода.

Я вирішила, що виставлю автомобіль на продаж. Зрештою, офіційно він належить мені, і мені не потрібно когось питати дозволу. Частину грошей від реалізації я витрачу на оплату штрафів улюбленого брата, частину візьму собі як моральну компенсацію, а те, що залишиться, віддам Ромі.

Обманювати рідних я не звикла, але й терпіти зухвалість з боку брата більше не збираюся. Можливо, після цього випадку він навчиться нормально їздити та цінувати родинні зв’язки.

КІНЕЦЬ.