Сестра чоловіка Леся другий місяць оббиває пороги нашого будинку. Раніше споріднених почуттів у неї якось не спостерігалося, проте тепер вона буквально живе в нашому під’їзді. Річ у тім, що Леся мріє переїхати до США, але ніяк не може отримати туди візу.

Ще б! 19-річна дівчина не має ні роботи, ні машини, ні свого житла, ні рахунку в банку. Сім’єю вона, звісно, теж не обтяжена. Виходить, що в очах американської влади Леся – не надто бажаний гість, бо на Батьківщині її ніхто не чекає і нічого не тримає.

Нещодавно їй спало на думку «геніальна» ідея, як отримати довгоочікувану візу. Вона вирішила, що я безкоштовно віддам їй частку у своїй квартирі. Варто сказати, що на свою трикімнатну квартиру я насилу назбирала до 30 років, завдяки спадщині від бабусі та власним заощадженням.

Частина заборгованості все ще висить на мені. Щиро кажучи, я ніяк не можу викроїти грошей навіть на ремонт на кухні. Натомість на думку Лесі, я із задоволенням безкоштовно подарую їй одну зі спалень.

Новину про те, що сестра чоловіка вирішила виїхати за кордон завдяки моїй квартирі, Леся повідомила мені особисто. Раніше ми з нею бачилися тільки на великих сімейних святах і ніколи – наодинці. І ось одного вечора вона приїхала до мене з тортом і квітами. Я, м’яко кажучи, здивувалась її візиту.

Коли ж Леся в фарбах описала мені, як я підпишу на неї дарчу на частину своєї квартири, я ледве стрималася, щоб не відправити родичку далеко й надовго.

Але, зрештою, я ввічливо пояснила Лесі, що не збираюся переписувати ні частину, ні всю квартиру на будь-кого. Вона звісно, вмовляла мене довго, дивуючись тому, наскільки я не довіряю людям.

– Я ж рідна сестра твого чоловіка. Невже ти думаєш, що я залишу його без даху над головою? Адже я прошу подарувати мені частку у твоїй квартирі на пару місяців. Як тільки я отримаю візу, то відпишу нерухомість назад, – невинно казала Леся.

– Я думаю, що тобі простіше знайти в неодруженого громадянина США і домовитися з ним про шлюб, ніж зі мною про квартиру, – категорично відповіла я.

Леся надула свої пухкі губи та поїхала ні з чим. Але я недооцінила цю молоду та дурну, як я вважала. Вона стала щодня мені дзвонити, а то й приїжджати до будинку, плачучи й журячись через те, що не може виїхати до Штатів.

Мої докази про те, що це – не моя проблема і краще б Лесі витратити свою енергію на інший спосіб отримати візу, вона не слухала. Мало того, вона приєднала ще й мою свекруху. Напевно, Леся думала, що її мати здатна мене вмовити чи хоча б пом’якшити.

Загалом моє життя перетворилося на суцільне переслідування. Я почала погано спати, весь час нервую через всю цю ситуацію. За словами чоловіка, саме цього Леся й домагалася. Ще в дитинстві вона, бачите, відрізнялася завзятістю у досягненні мети та нічим не гидувала.

Але я теж не зі слабких та безвольних. Її телефонний номер я додала до «чорного» списку, двері я не відчиняю і, навіть зустрівши сестру на вулиці, вдаю, що я її не знаю.

Вчора я попросила чоловіка мирно залагодити всю цю ситуацію. Інакше я напишу заяву в поліцію про те, що Леся переслідує мене. Тоді сестрі чоловіка дорога до Штатів буде взагалі зачинена.

КІНЕЦЬ.