Мені на роботі запропонували кар’єрне зростання – посаду директора філії. Але для цього треба переїхати до іншого міста. Я думала, що чоловік за мене потішиться, а він категорично відмовився переїжджати.

Він не хоче нічого міняти у своєму житті. Наші батьки його підтримують. Тільки ось у мене зовсім інші плани. Річ у тім, що я вже 10 років працюю у великій міжнародній компанії.

Кожні кілька місяців у нас відкриваються нові філії. Нині я – начальник одного з відділів, хоча спочатку влаштовувалась звичайним менеджером.

Щиро кажучи, я вже рік мрію про підвищення. Ми з чоловіком і донькою все ще живемо в орендованій квартирі, а мені так хочеться мати своє житло… Чоловік Володя у мене працює продавцем у магазині гаджетів. Він знає про телефони та планшети все.

Жаль тільки, що на його зарплату це ніяк не впливає.

Коли мене викликав до себе начальник і запропонував підвищення у вигляді посади директора, я, звичайно ж, відразу зраділа.

Щоправда, нова філія знаходиться в сусідньому місті, за три години їзди від нашого, тому жити доведеться там.

Того ж дня я купила торт, пляшку шампанського та поїхала додому.

– Привіт, кохана! Що ми маємо за привід для свята? – спитав Володя.

– Зараз розповім, – грайливо відповіла я.

Але, як виявилось, моя новина була радісною лише для мене.

– Ти вже погодилася?

– Похмуро запитав мене чоловік після того, як я все йому розповіла.

– Я сказала, що спочатку пораджуся з тобою, – відповіла я.

– Тоді відмовся, – твердо сказав Володя.

– Стривай. Чому це я маю відмовитися? Мені запропонували очолити нову філію з окладом вдвічі більше за нинішній. Крім того, на перший рік мені нададуть службову квартиру та автомобіль. А мій коханий чоловік радить мені відмовитись від усього цього? Заради чого?! – обурилася я.

– А хто на тебе чекає в іншому місті? Тут у нас батьки, друзі, однокласники. Тут наша Аня ходить до школи, а я – на роботу. Цих причин тобі мало? – не припиняв чоловік.

– Але, Володю, ми б стільки всього змогли собі дозволити… Можливо, і ти знайшов би роботу краще, – спробувала протестувати я.

– Я звик до стабільності та кидатися на перший поклик невідомо куди не збираюся. Я свою думку тобі сказав, – чоловік був налаштований категорично.

Я розплакалася. У результаті шампанське я допивала одна, причому не від радості, а з горя. Але від рішення покращити наше життя я не відступилася. Наступного дня я поїхала в гості до своїх батьків і розповіла про подальше підвищення. Я думала, що мама з батьком підтримають мене. Але тут на мене знову чекало розчарування.

– Доню, ти ж жінка, це тобі слід іти за своїм чоловіком, а не навпаки, – сказала мені мама. Батько її підтримав.

– Але ж нова посада відкриє перед нами стільки можливостей! Ми, нарешті, зможемо накопичити на власне житло та віддати Аню до престижної школи, – пояснювала я батькам.

– А ще ти будеш далеко від нас, і ми будемо набагато рідше бачитися, – відповів мені батько.

Загалом підтримки з боку своїх рідних я не отримала. Чи варто говорити, що батьки чоловіка відстоювали думку Володі та не поділяли моїх планів щодо кар’єрних сходів.

Чесно кажучи, у мене складається відчуття, що я потрапила до Середньовіччя, де жінці не давали слова, і вона не могла нічого вирішувати. Але ж ми живемо у 21 столітті! До того ж я все ще приношу до нашого сімейного бюджету більше грошей, ніж мій чоловік.

Щось я не бачу жодних зауважень з цього приводу, якщо я – жінка і повинна йти за чоловіком. Загалом, я спробую вкотре підступитися до чоловіка. Якщо він буде так само категорично налаштований, я поїду удвох з донькою. Я не збираюся через умовну «стабільність» відмовлятися від кращого життя для себе та своєї дитини.

КІНЕЦЬ.