Завжди сміялася з історій людей, які ділилися своїми сімейними інтригами і скандалами на тлі квартирного питання. Мені було невтямки, як можна сваритися через такі дурниці.

Якби ж то я тільки знала, що на мене чекає та ж доля...

Але про все по порядку.

8 років тому мою старша донька шокувала новиною:

– Мамо, тату, я вагітна.

На той час їй було всього 18 років, тому ми з Дмитром взагалі не були готовими до того, що так швидко станемо бабусею та дідусем.

Та що вже сталося – те сталося. Ситуацію не зміниш.

– Та все буде добре!

Максим кохає мене, заміж кличе. От тільки є одне “але”.

Як з’ясувалося, її кавалер народився і виріс в селі. Батьки люди скромні і дуже прості, тож новоспечена сімейка навіть не розраховувала на їхню допомогу.

– Мамо, ти ж знаєш, як я люблю жити в місті! Я нізащо його не проміняю на те злощасне село.

– Твій натяк ми зрозуміли, але що накажеш нам робити? Сама знаєш, грошей на квартиру у нас нема, – розгублено сказав чоловік.

Тоді мені в голову й прийшла чудова ідея

– Дмитре, то, може, ми стару дачу продамо? Все одно без діла стоїть.

Довго не думали – так все і зробили. Одразу після скромного весілля молодята переїхали до власної квартирки, як і хотіли.

Ми з чоловіком були дуже щасливі, що допомогли Світлані, а коли в нас з’явилася чудова онучка, ми взагалі готові були доньку із зятем на руках носити на тих радощах.

За тими всіма клопотами не зчулися, як і наш молодший син став зовсім дорослим.

Одного прекрасного вечора привів додому дівчину.

– Любі мої, знайомтеся: це Дарина – моя наречена.

Я мало чаєм не поперхнулася. Ні, я, звісно, раділа, що Назар нарешті знайшов своє кохання, але й, водночас, прекрасно розуміла, що жити молодій сімейці буде просто ніде.

– Синочку, а куди ж ви збираєтеся переїхати? Може, не варто так поспішати. Спершу б на квартиру собі назбирали.

– А чого чекати? Хіба мої найрідніші мені грошима не допоможуть? 

– Назарчику, та звідки ж? Батька давно скоротили, та і я вже не заробляю того, що колись.

– Не біда!

Тоді змусимо Світлану продати квартиру і віддати мені половину суми. 

– Ти що? Зібрався рідну сестру з маленькою дитиною на вулицю виставити?

– А хіба так не буде чесно? Що ж це виходить – ви подбали тільки про доньку, а на сина вам наплювати?

Я хотіла щось сказати, якось пояснити Назару всю ситуацію, але й слів не змогла підібрати.

Тепер син з нами навіть не розмовляє.

Живе, наче квартирант якийсь – дійшло до того, що вже й харчується окремо.

І як мені бути? Грошей нема, а змушувати доньку продавати квартиру, яку вона так любить, я ніколи не посмію…

Люди добрі, підкажіть.

Як би вчинили ви на місці Галі?

КІНЕЦЬ.