Я знала, що всі чоловіки – як діти, але ніяк не очікувала, що і мій Андрій виявиться безвідповідальною дитиною. Вже кілька місяців чоловік фактично сидить на моїй шиї та чекає, коли фриланс почне приносити йому великі заробітки.

Мені ж залишається працювати як коню, щоб закривати платежі по кредиту, комуналку та продукти. Мусить у сім’ї хоч хтось бути дорослим. Постає питання: «Навіщо мені потрібен дорослий мужик на моїй шиї?».

З Андрієм ми одружені шість років. За цей час ми пройшли вогонь, воду та мідні труби. Наш побут був жорсткіший, ніж у більшості молодих пар. Ми, як і багато хто, приїхали з маленького міста до столиці без копійки в кишені.

Відразу після весілля винаймали кімнату в гуртожитку, де сусідами були люди які мають проблеми з міцними напоями. Але вибору не було: треба було заробляти, а не марнувати гроші.

Майже три роки пішло на те, щоб обидва знайшли хорошу роботу і почали відкладати гроші на кредит. В результаті ми внесли перший платіж і переїхали у своє майбутнє житло.

Звичайно, нові квадратні метри здавалися нам казковим замком, порівняно з тим жахом, де ми жили спочатку. Але ми не зупинялися на досягнутому, оскільки нас чекали довгі роки оплати кредитних внесків.

Ми все ще не могли дозволити собі відпустку, але вже почали купувати дорожчі продукти, взуття та одяг. І тут, наче грім серед ясного неба – Андрій якось повертається з роботи та заявляє, що звільнився.

Спочатку я подумала, що він жартує чи просто посварився з начальником. Але чоловік сказав, що останні роки в його житті – це каторга, і він хоче встигнути хоч трохи насолодитися молодістю.

– Дорогий, а ти не забув, що у нас щомісячний внесок по кредиту, на який ми удвох заробляємо? Або я повинна сама тягнути оплату нашої квартири? – запитала я.

– Яно, ти маєш вірити у свого чоловіка. Дай мені пару місяців, – і я на фриланс вийду на колишній рівень заробітку, – відповів мені Андрій. – Не можу я більше стирчати в офісі, я просто втомився.

– Добре, у мене є деякі гроші на рахунку, на перший час нам вистачить. Зробімо так: якщо за три місяці у тебе не вийде заробити стільки ж, скільки на колишньому місці роботи, ти шукатимеш роботу в офісі, – запропонувала я.

Чоловік погодився, а я наївно йому повірила. Після цієї розмови минуло майже пів року. За цей час внесок Андрія до сімейного бюджету становив майже 20 тисяч гривень, а це – місячний внесок за кредит.

Неважко підрахувати, що я внесла до скарбнички в кілька разів більше. Паралельно я купую продукти та оплачую комунальні послуги. Але, схоже, такий стан справ мого чоловіка цілком влаштовує.

Ось тільки я вже втомилася від того, що Андрій постійно годує мене сніданками та обіцяє почати заробляти більше. Якщо найближчим часом він не почне приносити гроші, я з ним розлучатимусь. Кохання коханням, але утримувати дорослого та лінивого мужика я не збираюся.

КІНЕЦЬ.