У мого чоловіка Тимура нав’язлива ідея: він намагається довести собі та всім оточуючим, що має можливостей не менше, ніж його старший брат Артур. Ось тільки після чергових “доведень” мого благовірного, нам доводиться виплачувати новий кредит.

Мій чоловік, схоже, забуває, що він – простий будівельник, який робить ремонт та годує дружину з двома дітьми, а його брат – вільний власник автомобільного салону. Чесно кажучи, я не знаю, чому мій чоловік щосили намагається здаватися крутішим, ніж він є насправді.

Я досить добре знайома з його старшим братом Артуром, тому не властива манера мірятися чоловічою гідністю або розміром гаманця. Так, Артур заробляє в кілька разів більше, ніж мій чоловік, але не хизується цим, поводитися тихо і скромно.

Натомість Тимур хизується на кожному кроці. Він не готовий миритися з тим, що старший брат робить матері дорогі подарунки, а Тимур стільки не заробляє. Так, на День Народження Артур вирішив подарувати матері обручку з дорогоцінним каменем.

Дізнавшись про це, мій чоловік купив мамі шубу. Звичайно, гроші на подарунок матері Тимур взяв у банку, а потім протягом трьох років потроху їх віддавав. Чоловікові, бачите, було соромно вдарити в багнюку перед батьками.

А те, що в мене, його дружини, на зиму всього один запраний пуховик, який треба було викинути ще кілька років тому, плюс старі чоботи, на дружину, мабуть, начхати. По його чоловічому авторитету це не б’є, а ось по моїй психіці та самооцінки – навіть дуже.

Коли Артур затіяв у квартирі моєї свекрухи ремонт, Тимур випадково дізнався про це і теж сунувся. Чоловік мало не в наказному тоні зажадав, щоб він вніс туди половину необхідної суми.

У результаті мій чоловік оформив другу велику позику. У банку мого Тимура вже зустрічають як рідного. Не минає й року, щоб він не брав черговий кредит, аби лише перестрибнути старшого брата. А я з дітьми поступово переходжу на макарони та консерви, бо грошей на м’ясо чи рибу нам уже не вистачає.

І Тимура це не турбує. Натомість Артур живе за кошти та нічого з себе не ставить. Я ж розумію, що брат ні в чому не винен. А чоловік незабаром і мене, і синів залишить без шматка хліба.

Купівля будь-якого елементу одягу зараз дуже проблематична для нас, адже діти постійно ростуть! Кілька разів я намагалася поставити чоловікові мізки на місце, коли знаходила в поштовій скриньці листи з банку про прострочені платежі.
– Тимуре, ти що, знову взяв кредит? – Запитала я.

– Так, узяв. Ну а що тут такого? Я ж працюю, просто знайду додаткове замовлення на ремонт і помалу гаситиму, – невимушено відповідав мені чоловік.

І така розмова повторювалася неодноразово. Грошей нам катастрофічно не вистачає. Навіть те, що мені у спадок дісталася батьківська квартира, і ми почали її здавати в оренду, ситуацію не врятувало. Тимур продовжує брати участь у гонитві, де по суті, крім нього, нікого більше немає.

Я серйозно подумую про те, щоб забрати дітей та переїхати до батьківської квартири. Якщо Тимур не почне думати головою, мені доведеться подати на розлучення. Я не можу ризикувати здоров’ям та безпекою своїх дітей тільки тому, що у мого чоловіка якийсь «пунктик» щодо його крутості.

Так, можливо, це виглядає зрадою з мого боку, але що мені залишається? Звичайно, було б чудово звернутися до фахівця, щоб він пояснив Тимуру, в чому полягає його помилка, і допоміг припинити цю кредитну тяганину.

Але для цього треба умовити чоловіка піти до психолога. А він вважає таких людей шарлатанами та не бачить сенсу у подібних сеансах. Що ж, мабуть, мені самій доведеться застосовувати «шокову» терапію. Інакше я кину чоловіка, як би жорстоко це не звучало.

КІНЕЦЬ.