Тамара цілий день не знаходила собі місця.

-Та як вона могла зі мною так вчинити?! – думала вона. – Після стількох років дружби і отаке виробляти… Ох, Жанка! Ну постривай…

Тамара взяла телефон і набрала номер подруги.

-Ну, привіт, Жанно! – сказала вона в слухавку.

-Привіт!

-Ти нічого не хочеш мені розповісти? – запитала Тамара.

-Про що? – якось зам’ялася Жанна.

– Ти що, вже все знаєш, чи що? То він тобі розповів? – здивувалась вона.

-Ні, розповів мені не він. А що, повинен був? – єхидно запитала Тамара.

-Ні, звісно… Я сама хотіла все тобі детально описати… – сказала подруга.

-Ти що зовсім вже, Жанно?! – обурилася Тамара.

-А що такого? Це було так гарно! Тамаро, він просто диво!

-І ти мені про це розповідаєш?! Зовсім совісті нема, чи що?

– Тамара вже не знаходила слів від обурення.

-Ти чого, Тамарочко? Ну кому я ще розповім, ти ж моя найкраща подруга, – спокійно сказала Жанна.

-Саме так! Подруга. І ти отак зі мною поводишся, так?

-Ну пробач, Тамаро! Я одразу хотіла сказати, але так закрутилося все, що не до тебе було.

-Ах ти ж! – Тамара не знаходила слів від обурення. – Зрадниця!

-Чого ти сваришся? – образилася Жанна.

– Ні, щоб порадіти, що в подруги особисте життя налагодилося.

-Щоб я пораділа?! Та як у тебе язик тільки повернувся сказати таке!

-Чогось я не розумію. Сама ж мене познайомила з ним, а тепер що? Вже проти? – здивувалася Жанна.

-Ну ти вже взагалі! Я що для цього тебе з ним знайомила? – кричала Тамара.

-Отакої! А для чого ж іще? Хто ж казав, що не можна мені бути самотньою? – здивувалась Жанна.

-Так не за мій же рахунок!

-Що? Щось я ніяк не зрозумію… Ти що для себе його приберегла? А як же твій чоловік? Микола взагалі хоч знає про твої плани на чужого мужика? – запитала Жанна.

-Якого мужика? Що ти таке несеш, Жанно? Ти за свої вчинки відповідай, а не розказуй тут нісенітниці!

-Так, давай почнемо все спочатку… – помовчавши, обережно почала Жанна.

– Ти мені зателефонувала і сказала: «Я все знаю!». А що ти знаєш?

-Та про твої шашні з моїм чоловіком! – сказала Тамара.

-З ким? Ти що там таке навигадувала? – не зрозуміла Жанна.

-Не прикидайся! Сама сказала, що хотіла розповісти мені про вас.

-Про нас з Андрієм!

-З яким ще Андрієм? – не зрозуміла Тамара.

-Ти що, забула? А хто мене зі співробітником твого чоловіка знайомив і нахвалював його? – сказала Жанна.

-Ну я. А до чого тут він? – збентежено запитала Тамара.

– Ти мені тут давай не розповідай казок! Чому мій Микола у робочий час в тебе був?

-Ти щось плутаєш! Не було його в мене, – відповіла Жанна.

-Так? А я маю підтверджуючий документ!

-Який ще документ?

-Постанову! Я тримаю в руках папірець, з фотографіями, між іншим, машини Миколи, яка припаркована неподалік від твого будинку. Вона стояла там три години, коли він мав бути на роботі. Тільки от паркування не оплачене! Ось все й розкрилося! – переможно сказала Тамара.

-А я тут причому? – здивувалась Жанна.

-При тому, що це до тебе він приїжджав! У мене немає більше знайомих, які живуть у центрі, – сказала Тамара.

-Слухай, не вигадуй! Я що, сама тут живу? Чому одразу до мене?

-Не викручуйся! Ти сама сказала, що він – диво.

-Та бо Андрій же ж диво! Слухай, навіщо мені твій чоловік, я така закохана!

-Так? А що ти там мені хотіла розповісти?

-А, ну пам’ятаєш, я тобі казала, що після знайомства ми кілька разів зустрічалися і просто гуляли? Так, нічого серйозного… А минулого понеділка я заслабла і не пішла на роботу.

Андрій, як відчув і подзвонив мені в обід, ну, я йому й сказала, що слаба. Так він так розхвилювався, що примчав, купу фруктів і всяких смаколиків привіз.

Ну і все сталося! Ой, Тамаро, я така щаслива! Одразу забула, що була слаба, тепер літаю, як на крилах! Щоправда, він поки що більше не приїжджав, тільки дзвонить щодня.

-Вітаю… – задумливо промовила Тамара, машинально ковзаючи очима по рядках документа, який вона продовжувала тримати в руці. – І коли, говориш, це було?

-Ну, я ж говорю, в понеділок.

-А число? Яке це було число?

-Нууу, шосте, здається, – Жанна глянула на календар. – Так, точно шосте!

-А час? О котрій він приїхав?

-Близько другої години дня, а поїхав о п’ятій, сказав, що до кінця робочого дня має встигнути повернутися в офіс.

-Все збігається! – вигукнула Тамара. – А це точно був Андрій?

-Ти що, Тамара? Я не така вже й слаба була, щоб не розгледіти чоловіка!

-Розумієш, все збігається: число, час, тільки твої слова сюди не вписуються.

-Може досить вже? – розсердилася Жанна. – Закінчуй зі своїми підозрами! Звідки я знаю, може, він на машині Миколи приїжджав. Хочеш, зараз я подзвоню Андрію по іншому телефону, а цей поставлю на гучний зв’язок, щоб ти сама переконалася?

Вона принесла телефон, набрала номер.

-Зайнято! Ось, чуєш короткі гудки? Ех, шкода! Я йому потім подзвоню, гаразд? – запитала Жанна.

-Гаразд, Жанно, не треба, я тобі вірю, – Тамара раптом відчула втому. – Вибач, щось я перехвилювалася, давай потім договоримо.

Миколі, який прийшов увечері, жінка мовчки простягнула постанову про штраф.

-От же ж Андрій, ну дає! – розсердився він, прочитавши постанову. – А я візьму і йому віднесу цей папірець, нехай оплачує!

-То це він був на твоїй машині? – запитала Тамара.

-Так, своя у нього в ремонті стояла, от і випросив у мене ненадовго ключі.

Коли заспокоєна Тамара заснула, Микола тихенько пройшов з телефоном у ванну і відкрив, на всяк випадок, кран.

-Ну все, – зашепотів він у слухавку. – Здається повірила, – Як це я так помилився, забув у поспіху парковку оплатити.

-Ага, добре, що я зреагувала миттєво, – відповіла Жанна. – На ходу зрозуміла, як підозру від тебе відвести. І ще Андрія попередила, як відповідати у разі чого.

-Я теж його попередив. Отже, все має залишитися в таємниці. Все, бувай, кладу слухавку, а то раптом прокинеться…

У наступні дні Тамара недовірливо приглядалася до чоловіка, але нічого підозрілого не помітила. А потім настав час десятирічної річниці їхнього весілля, і клопіт з її святкування витіснив всі зайві думки з голови.

Увійшовши у залу ресторану, Тамара була вражена величезним аркушем паперу, що був на стіні, де, окрім цифри десять і яскравого напису: “Люблю тебе все більше!», були наклеєні фотографії всіх значних подій, що сталися в їхній сім’ї за цей час.

Під кожним знімком красувалися жартівливі вірші.

Розглянувши все, обговоривши і посміявшись разом із гостями, жінка запитливо глянула на чоловіка.

-Як гарно! Коли ти все встиг зробити? – захоплено запитала Тамара.

-А в мене помічники були, – Микола підвів до неї Жанну й Андрія.

– Ледве не попалися ми, але втримали все-таки в таємниці наш сюрприз!

Тамара захоплено розглядала їхній сюрприз.

Коли задоволені чоловіки відійшли, Тамара розчаровано глянула на подругу.

-Про вас з Андрієм, виходить, ти теж вигадала?

-А ось і ні! – хитро усміхнулася та.

– Ми того дня втрьох робили цю красу. Потім Микола поїхав, а Андрій залишився. Тоді в нас із ним усе й сталося! А сьогодні він зробив мені пропозицію! – і вона показала руку з обручкою на пальці.