Ми з чоловіком – чужі люди. На жаль це, я зрозуміла після появи трьох дітей і розлучення. Це зараз я думаю, що варто було пожити разом з Іллею, перш ніж виходити за нього заміж.

Але наші батьки були категорично проти того, щоби ми з’їжджалися до весілля. Вони у нас обох – дуже консервативні. У результаті, виходило, що ми обоє працювали, але втомлювалася я набагато більше за чоловіка.

По-перше, я виконувала свої обов’язки на роботі, а, по-друге, крутилася в домашньому побуті. Мій чоловік звик до того, що кожен день у будинку пахне свіжою випічкою, а на плиті стоїть свіжа страва на сніданок, обід та вечерю.

При цьому я маю ще щодня прасувати йому сорочки, мити посуд та підлогу, а також виконувати подружній обов’язок. Звичайно, я не встигала все робити так ідеально, як хотілося б Іллі. На фізичну втому нашарувалася ще й моральна.

Крім невдоволення чоловіка, я змушена була терпіти регулярні ревізії з боку його матері. Та й моя мама особливо мене не шкодувала. Коли я одного разу обмовилася, що, можливо, зробила неправильний вибір супутника життя, мати взяла в облогу мене і сказала, що чоловік повинен бути один – і на все життя.

Мої голосіння вона і слухати не стала, сказавши лише одне слово: «Терпи». Вже через пів року такого важкого життя я зрозуміла, що дуже втомилася. Напевно, тоді й треба було подавати на розлучення, але я дізналася, що в положенні.

Мабуть, малюк відчував мої переживання, тож перші місяці після появи на світ наш син увесь час плакав. Допомоги після появи сина не побільшало. Бабусі приходили до нас буквально на пів години.

При цьому вони тільки охали та ахали з приводу того, як сильно я запустила себе, будинок і немовля. Мати мене навіть налякала тим, що в такій ситуації мій чоловік і загуляти може. Підтримала дочку, так би мовити.

Я ж сподівалася, що посиджу кілька років у декреті, віддам сина в садок, а потім знову вийду на роботу. Тільки там я здавалася собі потрібною та успішною, а вдома я виглядала гірше за ганчірку для підлоги. Чоловік, як і передбачалося, мою ідею про повернення на роботу не підтримав.

– У нас у хаті й так пилюка стовпом і борщ вчорашній, а ти ще й на роботу хочеш вийти. Ні, ти – жінка і зобов’язана стежити за домівкою, а не працювати в офісі на чужого дядька, – підсумував чоловік.

Мама і свекруха були напрочуд одностайні в цьому рішенні. Мене знову не було кому підтримати. А коли старшому синові виповнилося три роки, я зрозуміла, що знову чекаю дитину.

Цього разу в нас вдалися двійнята – дві чарівні дівчинки. Напевно, з боку я мала виглядати щасливою дружиною і матір’ю, але в мене почалося особисте пекло.

Старший син і раніше з ревністю до всього ставився, а коли у нього з’явилися дві сестрички, зовсім відбився від рук. Бабусі по черзі приходили й розмірковували про те, яка я – погана мати та жахлива дружина.

Чоловік теж не допомагав, вважаючи, що виховання дітей – виключно жіночий привілей. Я повільно згасала, намагаючись достукатися хоч до когось, пояснити, що мені потрібна допомога та підтримка.

Але це було схоже на стукіт у зачинені двері. У результаті я стала перетворюватися на неврівноважену, вічно змучену істеричку.

Почалися постійні сварки із чоловіком. Я плакала, била посуд, навіть йшла з дому.

Мені здавалося, що я одна на цьому світі, нікчемна і нікому не потрібна. Терпіння Іллі вистачило ненадовго. Коли дівчаткам виповнилося три роки, він подав на розлучення. Чесно кажучи, я до ладу не пам’ятаю самого судового засідання.

Знаю тільки, що я плакала і кричала на чоловіка, бо одного дня без попередження він забрав трьох дітей і поїхав до своїх батьків.

Діти були налякані. Я поводилася нестримно і, напевно, неадекватно.

Логічно, що суддя вирішив залишити дітей із батьком. Найдивовижніше, що знову наші з Іллею мами виявили одностайність.

Вони обидві вважали мене поганою матір’ю та обіцяли батькові сімейства допомагати з дітьми.

І ніхто не подумав про те, що відбувається зі мною і чому зі спокійної, врівноваженої жінки я перетворилася на неврастенічку. Як не дивно, всі ці страшні події дозволили мені по-новому поглянути на себе, на людей, що оточують мене, і на світ в цілому.

Спочатку я жила у своїх батьків. Але вони настільки сильно пресували мене, що я була на межі щось скоїти із собою. Тоді я влаштувалась продавцем у магазин, щоб хоч щось заробляти (мою колишню посаду зайняла інша людина, доки я сиділа в декреті).

Вже за місяць я винайняла кімнату в гуртожитку і з’їхала від батька з матір’ю. Я поступово відновлювала свої моральні та фізичні сили. Суддя дозволила мені бачитися з дітьми, на першу мою вимогу.

Спочатку я забирала їх до себе на вихідні, а потім практично щодня приходила до них, щоб допомогти зробити поробки для дитячого садка та вивчити нові літери. Ми стали набагато ближчими й щасливішими, ніж будь-коли.

Поки я жила окремо, то дізналася набагато більше про своїх малюків, ніж тоді, коли щохвилини проводила поряд з ними. Мені було з чим порівняти, і я навіть рада, що так сталося.

І ось нещодавно мені подзвонив колишній чоловік. Ілля сказав, що діти дуже радісно розповідають про спілкування зі мною. До того ж він зазначив, наскільки спокійнішою я стала.

– Надя, а ти не хочеш забрати дітей до себе? Ну, назовсім? – запитав Ілля.

– Я не дочула? – перепитала я.

– Ні, ти все правильно почула. Я вже втомився розриватися між офісом і будинком. Тепер я розумію, що домашня робота ніколи не закінчується, – сказав мені колишній чоловік.

– А як же твоя мати? Вона ж обіцяла тобі допомагати, – нагадала я.

-Так, перші кілька тижнів. А потім вона сказала, що я сам маю займатися вихованням своїх дітей, – відповів Ілля. – Так що? Забереш дітей до себе?

– Вибач, але ні. Я живу у кімнаті в гуртожитку, там навіть нема де їх усіх розмістити. Я згодна тобі допомагати, як і зараз, але більше обіцяти не можу.

Після цієї розмови чоловік на мене образився. Цікаво, а що він хотів? Він сам виставив мене жахливою матір’ю і гучно відвоював дітей, а тепер хоче їх повернути як непотрібний товар.

Ні, нехай на своїй шкурі зазнає те, що відчувала я. Я спробую повернутися на колишнє місце роботи, і тоді можна буде подумати про переїзд до іншої квартири разом з дітьми.

КІНЕЦЬ.