Щоразу, коли ми з чоловіком приїжджали до села до його батьків, мене охоплювало почуття незручності. А цього разу все було ще гірше. Запах у будинку свекрухи був для мене просто нестерпним.

Він проникав у кожен куточок старого дерев’яного будинку, і я ледве стримувала огиду.

Але найкритичніший момент настав, коли свекруха повернулася з корівника і відразу ж почала накривати на стіл, не спромігшись помити руки. Мій терпець урвався. “Вибачте, але не могли б ви помити руки перед тим, як накривати на стіл?”

– Ніжно, але твердо сказала я. Вона подивилася на мене здивованими очима,

ніби я запропонувала щось абсурдне. “Ого, ми тут не такі гидливі, люба,” – пирхнула вона, продовжуючи розкладати посуд.

Я обвела поглядом стіл, усіяний свіжими овочами, варенням та домашнім хлібом. Це був спосіб життя, до якого я не звикла. Чоловік, бачачи мій неспокій, став на мій захист: “Мамо, можливо, варто послухати Аню.

Це лише питання гігієни.” Свекруха спохмурніла, але пішла до раковини. Моє серце билося, я відчувала незручність у повітрі.

У той момент я зрозуміла, як сильно відрізняються наші життя та погляди на багато речей. Вечеря пройшла в напруженій тиші.

Я намагалася знаходити спільні теми, але неприємний інцидент усе ще висів у повітрі.

Після вечері чоловік вибачився за мене перед своєю мамою, але я відчувала, що щось змінилося у стосунках між мною та свекрухою.

Проте це був момент усвідомлення для мене. Я зрозуміла, що, хоча світ може бути сповнений відмінностей і суперечностей, важливо порозумітися навіть у найнеприємніших ситуаціях, і що підтримка близьких найважливіше.

Нехай навіть якщо це вимагає часу та терпіння для подолання всіх бар’єрів у спілкуванні.

КІНЕЦЬ.