Під осіннім дощем настрій Ліди стрімко падав, поки її не гукнула Катя, колишня однокласниця. Вони сховалися в найближчому кафе.

– Я щойно з весілля, – почала Ліда, потягуючи каву. Катя підняла брову: – Судячи з твого обличчя, це було не твоє весілля? Ліда, сміючись, уточнила: – Ні, колеги.

Але краще б я не ходила на нього. Заінтригована Катя попросила її розповісти докладніше.

– Наречена, Марино,

була в сльозах, коли я прийшла допомагати з макіяжем. Вона посварилася з нареченим Женею, а його владна мама зранку лаяла її, сумніваючись у її придатності. Здавалося, що весілля приречене на провал із самого початку.

Попиваючи каву, Ліда продовжила, докладно описуючи напружену атмосферу: – На прийомі свекруха схопила гроші на подарунки.

Гості були у жаху. Тато Марини, бачачи цей хаос, звернувся до неї зі щирим проханням: закликав її передумати виходити заміж за хлопця з

такої родини.

– І що зробила Марина? – спитала Катя, захопившись.

– Вона обрала свою родину. Її батько розібрався з розгніваною свекрухою та приниженим нареченим, пообіцявши повернути усі подарунки. Сцена була сюрреалістична, – зітхнула Ліда.

Катя похитала головою: – Сподіваюся, Марина знайде своє щастя. А цей наречений… йому треба віддалитися від матері, та якнайшвидше. Ліда погодилася: – Кохання, може, й переможе, але тільки далеко від такої владної матусі.

КІНЕЦЬ.