Семен прокинувся раніше, ніж зазвичай, спросоння натягнув штанці і пішов шукати маму. Мама спала на кухні. Минулого вечора вони з тіткою Мариною пили якийсь червоний сік, який Семену чомусь не можна.

Йому стало шkода маму, і він вирішив її не будити. Вона і так кожен день встає на роботу і мало спить! Кожен день працює. Він вирішив піти в садок сам. Садок пропускати не можна, вихователька буде лаятися. Він натягнув футболку, надів черевики і взяв рюкзак.

Пішов по стежці, по якій його мама зазвичай водить. Йшов і якось заблукав, сам не помітив як. Дуже злякався, коли помітив, що не впізнає навkолишнього пейзажу.

Хмаринки над головою загрозливо згустилися і пішов дощ. Краплі дощу розмивали солоні краплі по щоках. Одяг швидко намок. Він замерз і був наляканий. В душу забиралася паніка. Раптом він почув незнайомий голос.

– Хлопець, що ти тут робиш?

– Я в садок йшов і загубився…

– А де твої батьки?

– Мама вдома. Я вирішив її не будити і сам пішов в садок.

– Я Микита, давай повернемо тебе додому. Очі хлопчика дивилися на чоловіка повні довіри.

Микита, взявши хлопчика на руки, відправився в поліцейську дільницю. Там хлопчика висушили, нагодували і зігріли, стали далі розбиратися.

– Де знаходиться ваш будинок? Хлопчик не знав адреси.

– Як він виглядає? – Він жовтий.

– А поруч щось примітне є?

– Парк з фонтанами… Вони довго розпитували хлопчика, намагаючись зрозуміти місце його будинку, а потім довго їздили по району на машині. Будинок хлопчика все-таки відшукали. Мати прийняла його в розкритих обіймах. На її очах блищали сльо зи. Вона не стала лаяти його, адже те, що трапилося сталося з її вини. Тільки обняла його міцно-міцно.

КІНЕЦЬ.