Ось, буває, що живеш з людиною багато років, а виявляється, зовсім її не знаєш. На жаль, це якраз мій випадок. Я майже 15 років була дружиною людини, якій, як з’ясувалося, родина зовсім не потрібна.

З Сергієм ми одружилися відразу після інституту. У нас на двох із “майна” був лише відеоплеєр із дисками. Сергій мені відразу сказав, що має намір побудувати кар’єру, заробити на машину та квартиру і лише тоді він буде замислюватись про дітей.

Я повністю підтримувала цю ідею. За роки шлюбу ми з чоловіком пройшли багато: бували й стрімкі зльоти, і нищівні падіння, але я завжди намагалася підтримати свого чоловіка і говорила, що все налагодиться.

Йшов час. Ми обидва працювали як скажені без вихідних та відпусток. Проте завдяки такому натиску ми змогли всього за п’ять років закрити кредит за двокімнатну квартиру.

Наразі, крім власного житла, у нас є дача та два автомобілі. Для повного щастя нам не вистачає лише малюка. Ось тільки чоловік щось не поспішає ставати батьком і посилено контролює методи контрацепції.

Таке відчуття, що Сергій не в курсі, що після тридцяти років жінці набагато складніше планувати, ніж у двадцять. Але, як кажуть, людина міркує, а Бог – порядкує.

Кілька місяців тому я зрозуміла, що маю затримку. Мені не хотілося радіти раніше, тому я пішла з позитивним тестом на до лікаря. Аналізи показали шість тижнів.

Але лікар попередив мене, що слід поберегтись і не нервувати ще хоча б пару місяців, бо тридцять п’ять років – це серйозний вік. Я чітко виконувала медичні розпорядження і вирішила поки що нічого не говорити чоловікові. Якраз за два місяці у нас була річниця весілля.

Весь цей час я ледве стримувала бажання поділитися з Сергієм радісною новиною. У день нашої річниці я приготувала улюблену страву чоловіка – і поклала в гарну коробочку позитивний тест.

Сергій був дуже радий вечері, але змінився в обличчі, коли побачив тест.
– Це ще що таке? – невдоволено спитав він.

– Це – тест. Вітаю, коханий, скоро ти станеш батьком, – посміхаючись, сказала я.
– Думаєш, йому саме місце за святковим столом? – скривившись, спитав Сергій.

– Мені хотілося зробити тобі сюрприз і повідомити новину у святковій атмосфері, – все ще не розуміючи, що відбувається, виправдовувалася я.
– Що ж, твій сюрприз удався. Завтра записуйся на переривання, – суворо сказав чоловік.

– Але ж ми так довго чекали на цю дитину. Ти завжди казав, що дитині потрібна квартира, а у нас є і квартира, і дача, і машини, – сказала я.
– У нас надто маленька квартира. Дитині потрібний дім, а грошей на нього ми ще не заробили, – заявив чоловік.

– А моє здоров’я – не нескінченне. У сорок років я навряд чи зможу планувати дітей, – сказала я. – Тим більше аборт робити вже пізно, всі терміни вийшли. Дитину я залишу.

– То ти вже сама все вирішила? Навіщо тоді цей цирк? Вибач, але мені цей тягар зараз ні до чого, – сказав чоловік, збираючи свої речі.

Того ж вечора Сергій поїхав до батьків і заявив, що подаватиме на розлучення. Він вважає, що я спеціально запланувала дитину без його відома. Але я не винна у тому, що контрацепція підвела. Що ж, мабуть, доведеться виховувати малюка самотужки. А Сергій нехай і далі будує свою кар’єру, якщо йому не потрібна родина.

КІНЕЦЬ.