У тихому ранковому світлі перших променів сонця Настя відчиняла двері свого будинку, готуючись до нового дня.

Але вона миттю завмерла у жаху, побачивши сплячого прямо на порозі незнайомого хлопця. Її крик миттєво розбудив хлопця, який схопився на ноги з переляканим виглядом.

– О Боже! Перепрошую… Я , здається, загубився вчора ввечері, – вибачаючись, промовив він, протираючи сонні очі.

Настя, незважаючи на початковий подив, відчула до нього співчуття. Вона запропонувала йому увійти, щоб відпочити та перекусити. Він назвався Михайлом.

– Чай допоможе вам прийти до тями, – сказала Настя, наливаючи гарячий ароматний напій у кружки. Незабаром вони обоє сміялися з незвичайності ситуації, розмова текла легко і невимушено.

Настя дізналася, що Михайло приїхав із іншого міста і заблукав увечері, шукаючи свій готель.

– Мене просто замів цей міський вихор, – зізнався він, дивлячись на Настю теплими очима.

– Так, місто може бути божевільним місцем, – погодилася Настя, – але воно також може бути гарним і повним сюрпризів. Після чаю Настя провела Михайла до найближчої станції метро, пояснивши, як доїхати до його готелю.

Вони обмінялися номерами телефонів із обіцянкою зустрітися знову. Наступні дні були сповнені сміху, прогулянок під зірками та довгих розмов. Настя та Михайло відкривали для себе прості радості разом.

Кожна зустріч висвітлювалася теплотою їхніх почуттів, і незабаром вони зрозуміли, що здобули щось особливе.

Цей дивний інцидент на порозі її будинку став початком їхньої гарної любовної історії.

Та ніжність, що спалахнула між ними того незвичайного ранку, продовжувала зігрівати їхні серця, наповнюючи кожен день особливим змістом і радістю.

КІНЕЦЬ.