Завжди у мене квартиранти просто золоті були, я раділа, коли здавала їм квартиру свою в оренду.

Чотири роки прожили вони у мене, чистота у них завжди була ідеальна, порядок, ніяких зауважень я до них не мала за весь час їхнього проживання.

Квартиру вони мені, як не дивно, залишили в ідеальному стані, кращу, ніж вона була раніше, коли вони тільки заселилися до мене. Так шкодую, що довелося з ними розлучитися мені.

А згодом я сина з невісткою пустила пожити до себе.

Вони взяли в кредит квартиру в будинку, який тільки будується, ключі тільки через два роки за планом отримають.

Кредит платити їм зараз чималий і орендувати окреме житло одночасно їм важко, вірніше неможливо.

Ну, я і подумала – треба ж допомагати власним дітям.

Ось правильно кажуть, не роби добра. До сьогоднішнього дня я вже сто разів пошкодувала про своє рішення.

Я не очікувала просто такого, замість подяки.

Так вони ж так забруднили мені квартиру за кілька місяців, як стадо слонів там бігало.

Я як не прийду до них в гості подивитися, потім у нас постійні суперечки після цих візитів. У мене таке враження складається, що невістка взагалі не прибирає в моїй квартирі, схоже, вона не вважає за потрібне підтримувати там порядок.

Підлога сіра, сантехніка в поганому стані, кухня вся повністю в жиру, плитка в потьоках бруду.

Принесла моя невістка Оксана кота якогось з вулиці, він шпалери мої, до речі недешеві, роздер, і диван майже новий також.

Тепер в моїй квартирі запах стоїть неймовірний, ще й сміття на майданчик взялися виставляти щодня.

Сусіди скаржаться, коли мене зустрічають, кажуть, що ще такого і не бачили ніколи.

Син мій одружився два роки тому, і невістка спочатку мені просто ну дуже сподобалася. Розумна інтелігентна дівчинка з дуже хорошої сім’ї.

У неї мама, сваха моя, медик, вдома у них чистота стерильна, все блищить та сяє постійно. Дочка, мабуть, пішла не в маму свою.

Я й подумати не могла, що вони таке мені влаштують у моєму ж домі.

Після них ремонт доведеться робити, напевно, відразу, як тільки вони з’їдуть від мене, бо в такому стані ще ніколи не було моє житло. Люди там так акуратно жили, ще й гроші мені платили за це, а тут живуть безкоштовно, але не цінують зовсім праці моєї.

Що з цим котячим запахом робити – взагалі не уявляю. Тай шпалер таких і меблів мені теж дуже шкода, зараз часи такі важкі, що я точно собі таких вже не куплю, грошей немає на це.

Саме ця «зайва» квартира далася мені непросто – я заробляла на неї сама, збирала з нуля, відмовляла собі багато в чому.

Завжди планувала здавати її в старості, отримувати надбавку до пенсії, зробила чистенький ремонт, купила всі необхідні меблі та побутову техніку, на які я теж збирала чимало років.

Згодом найшла хороших орендарів квартири, які виявилися дуже хорошими та порядними людьми: тихі спокійні люди, платили вчасно, не створювали проблем.

Знайти потім таких мешканців буде непросто, це я добре розуміла, коли приймала рішення пустити сина з дружиною до себе.

Але ж треба і своїм власним дітям допомогти.

Ну, прожину вона пару років без орендних платежів, благо, накопичення зробити встигла, та й підробіток у неї поки є.

А з’їдуть діти – знову знайде мешканців, столичні квартири без попиту не стояли ні в одну кризу.

Але на практиці виявилося все не так просто, як думала жінка, а набагато складніше.

Вчора була у дітей, заходила до них у справі, причому, попередила за день, що зайду. Навіть не подумали прибрати в квартирі хоч трохи.

І розповідати не хочеться, що там діється. Ну я, звичайно, невістці висловила своє незадоволення знову.

Але це абсолютно нічого не змінило! Це не в перший раз таке, і не востаннє.

Прийшла додому, у мене тиск під двісті, думаю, а зателефоную ну я до своєї свахи. У мене не виходить закликати її дочка до порядку, може, у неї вийде, адже вона мама її рідна.

Я сподівалася, що вона поговорить з донькою, або щось порадить мені.

Зі сватами у склалися цілком доброзичливі відносини. Вітаємо один одного зі святами, зустрічаємося кілька разів на рік на днях народження, як правило, десь на нейтральних територіях, ведемо світські розмови, даруємо символічні подарунки до яскравих дат.

Я ніколи раніше ніколи не скаржилася свасі на свою невістку, а тут, нарешті, зважилася.

А сваха мені каже – ой, а я сама до них не ходжу, і вам не раджу ходити туди. За два роки, виявляється, ні разу моя сваха не була у своєї дочки – зустрічаються в кафе.

Заявила мені вона – вони у себе вдома, нехай живуть, як хочуть. Будуть з’їжджати – пред’явіть претензії.

Я думала, їй соромно буде за дочку, але ні.

– Безлад, ну і що? Зараз молодь вся така, – сказала вона мені.

А я вважаю, що не вся! Ось хоч попередніх моїх квартирантів взяти – їм теж трохи за тридцять, вони ще зовсім молоді люди, а такого безладу в квартирі моїй у них не було.

Я збентежена і навіть трохи ображена на свою сваху, щиро кажучи.

Я вважала, що мати повинна якось вплинути на свою доньку, навчити її елементарним речам, або хоча б поговорити з нею про це. Нічого собі, «нехай живуть як хочуть».

Вони, виходить, псують майно, яке не з неба впало, ніхто й не цінує працю мою.

Я не знаю, що робити мені? Казати, щоб з’їжджали, чи що?

Розумію, що діти образяться на мене. Але який тут вихід ще є?

КІНЕЦЬ.