Довгий час приховувала правду і намагалася нічого нікому не розповідати. Я дуже чекала появи свого синочка. Свою сім’ю я створила 5 років тому і була по-справжньому щасливою.

А ось моя хороша подруга виявилася повною протилежністю. Вона на дух не переносила дітей, серйозні стосунки були для неї випробуванням.

Зненацька знайшовся той, хто повністю відповідав її вимогам. А через деякий час подруга дізналася про свою вагітність, яка спочатку не входила до її планів. Оскільки термін був досить великий, переривати вагітність було пізно. Хлопець, дізнавшись про все,

просто покинув її. Мар’яна одразу попередила лікаря – як тільки народить дитину, пише відмову. Лікар, почувши таке рішення, запитав, чи жінка не пошкодує згодом.

Але подруга впевнено відповіла “ні”. Усі тільки знизували плечима, адже ніхто не змусить людину змінити своє рішення. Я була першою, хто намагався поговорити з нею відмовитись від цього. Втім, вона кричала, що ця дитина тільки зіпсує її життя.

— Ти хочеш поставити хрест на моєму житті? Хочеш, можеш собі цю дитину забрати, а мене переконувати не треба. Не стала нічого їй говорити, але в ту хвилину зрозуміла,

що хочу забрати дитину собі. Рідні, звісно, неоднозначно поставилися до мого рішення. А наступного дня я сиділа в кабінеті лікаря та розповідала йому про свій план.

Ми вирішили, щойно Мар’яна народить, переоформити всі документи так, ніби це я народила обох. Мар’яна не заперечувала, адже навіть бачити цю дитину не хотіла.

Через три дні я народила свого сина, а через тиждень – на світ з’явилася дівчинка, яка тепер мала стати моєю дочкою. Минуло 13 років, Мар’яна ще раніше виїхала до іншого міста,

з того часу ми перестали з нею спілкуватися. Не знаю, як склалась її доля. Але своїй доньці вирішила сказати всю правду, думаю, краще нехай дізнається все від мене, ніж за спиною чутиме плітки.

Хоча, зізнаюся, дуже боялася її реакції. Але відповідь доньки ще раз переконала мене, що я таки дуже щаслива людина.

– Мамо, я не маленька і все розумію. Ти для мене завжди будеш самою рідною.

КІНЕЦЬ.