Коли я вийшла заміж, то поїхала жити в місто, в квартиру свого чоловіка.

З Миколою мені дуже пощастило, він гарний сім’янин. А хіба є краще щастя для жінки, ніж добрий чоловік?

Ми стали жити дуже добре і я була така рада, що він обрав саме мене і будувала гарні плани на майбутнє.

А мій молодший брат залишився жити в батьків.

Згодом Олег одружився, привів невістку в дім і жили, як мені тоді здавалося добре.

Зі своєю невісткою, Оленою, я завжди мирилася, ми гарно спілкувалися, любили погомоніти.

Але до своїх батьків я не їздила часто, у нас в місті своя квартира, ми добре живемо. Для чого мені їздити і набридати в село?

Якби ще мої тато й мама жили самі, я б ще їздила частіше, а так сім’я брата там, не хотілося їх турбувати.

Коли приїду в село, завжди старалася щось смачного наготувати, я люблю стояти біля плити, щось пекти або варити. Тому, коли їздила до родини, то старалася смаколиків їм наготувати.

Дуже любила діток свого брата Олега, у нього таких два гарних синочка, племінники мої. Вони спокійні, тихенькі і красиві.

Ми з чоловіком живемо багатше, ніж брат, маємо одну доньку.

Я добре розуміла це, тому завжди старалася купувати їм гарні подарунки на дні народження, Олегу частенько щось гарне купувала і ніколи не забувала про невістку свою.

Оленці завжди дарувала косметику, парфуми, сукню, чи прикраси, адже чудово знала, що вона таке не купить собі. В селі не прийнято носити таке, але я хотіла її потішити завжди.

Невістка ще сміялася, що навіщо я то їй купує, адже їй нікуди фарбуватися і носити сукні, та я хотіла, щоб вона теж мала такі речі, а там як вийде, вона мала бути красива.

Мама з татом мені завжди гроші відкладали, хоча я просила не робити цього, адже я не бідувала.

Але батьки стояли на своєму, якщо гроші не брала я, вони нашій доньці їх клали в кишеню.

Потім мама мені давала різної консервації, сметани, масла, яєць.

Мої батьки мали гарне, можна сказати, велике, як для села господарство, тому цим продуктам, я раділа дуже.

Загалом, батьки мені дуже допомагали, та й грошима також, адже тримали господарство, мама часто ходила на базари, продавала усе.

Спочатку не стало тата, а потім мама пішла у засвіти. Перед цим вона сказала, що хату свою заповіли вони з батьком на нас двох з братом, щоб ми її порівно розділили.

А коли ми провели маму і люди пообідали та стали розходитися додому, до мене сусідка підійшла.

Вона сказала, щоб я не здумала братову хату ділити, щоб все залишила Олегові, бо поки мама мені гроші складала, братові вона ні копійки не дала.

Сусідка пішла, а мені ця розмова ще довго спокою не давала.

І ми з Олегом в той вечір поговорили щиро.

Я, щиро кажучи, завжди думала, що батьки не лише мені допомагають, а й стільки саме грошей моєму братові та його дітям дають, та я дуже помилялася.

Тато з мамою Олегові ніколи нічого не давали, вони й онукам ріко давали якусь копійку, хоча моїй доньці давали чималі гроші щосвята.

У брата з батьками все було окремо, мама всі яйця, сир та сметану носила на базар, а невістці всього вділяла по трішки, хоча вони з Олегом допомагали їм.

Я зовсім нічого про це не знала, просто не цікавилася їх життям, так як не хотіла лізти в їх родину.

Лише тепер, коли мені брат вперше все розповів, адже вони мені з невісткою нічого не говорили ніколи, та й батьки і словом не обмовилися про це.

Я була дуже розчарована, не розумію, чому вони так вчинили, адже Олена хороша людина. Я розумію, що бувають різні непорозуміння, я теж зі своєю свекрухою, на жаль, не дуже дружно живу.

Але, щоб не давати їсти онукам рідним, адже мама все готувала лише для себе і батька, а діти Олега сиділи голодні, чекали поки мати, невістка моя прийде з роботи.

Я дуже засмучена цією ситуацією.

Звісно, я братові сказала, що хата нехай буде йому, адже батьки весь час мені допомагали, та й брат з ними жив.

Донька лише моя каже, щоб я гарно подумала, перш ніж відмовлятися від спадку.

Та хіба тут може бути інше рішення? Хіба я маю право на щось претендувати?

КІНЕЦЬ.