-Олено! Ну, що ти знову сидиш? Ось скільки разів тобі говорити, що посуд за собою мити потрібно як слід? Не маленька вже, а як дитині, все по 15 разів повторювати треба.

-Мамо, ну не починай. Я з роботи прийшла взагалі, втомилася, а ти зі своїм посудом! Ну, помила ж, чим тобі не подобається?

-Олено, так з цього бардак і починається! Тут тарілки погано помила, там речі не склала, у ванну не зайти, перед машинкою гора речей, твоїх, між іншим. Ти чому одразу в машинку не завантажила? Чого ти постійно чекаєш? Адже не маленька вже, дочко!

-Мамо, та в тому й річ, що не маленька, а нотації твої кожен день вислуховую. Набридло вже! Що в школі вчилася, що зараз, все одне й те саме! Олено зроби те, Олено прибери те!

Мені й так добре, розумієш? Не хочу я по квартирі з ганчіркою бігати, та біля плити стояти! Не треба це мені, як ти зрозуміти не можеш? Ну кому він потрібен, цей твій ідеальний порядок, крім тебе? Ну, помила я посуд, завантажила машинку, а включити забула – хіба це проблема? Переодягайся, я запущу машинку. А вечеря – можна і бутерброди поїсти. А взагалі, тобі все одно не догодити! І посуд я не так мию, і білизну погано в машинку укладаю, і бруд ганчіркою розмазую.

-Олено! Ось коли житимеш одна, тоді живи, як хочеш, а поки ти живеш у моїй квартирі, будь добра дотримуватися правил проживання. Мені бруднулі в будинку не потрібні! Якщо мене не влаштовує, значить вчись робити так, щоб причепитися було ні до чого.

***

– Ой, Віро, навіть не знаю, що мені з Оленою робити! Ти знаєш, навіть тарілку за собою помити не хоче як слід. Прийшла з роботи і сидить у телефоні. І слова ж не скажи, одразу ображається, та вигукує, що вона вже не маленька, – Інна Геннадіївна скаржилася своїй подрузі на доньку, розписуючи у фарбах усі її недоліки.

-Інна, а я тобі так скажу. Твій Ігор не витримав тебе, пішов. Тобі ж завжди все не так. Ти згадай, як я тобі казала, щоб ти Олену привчала до порядку! Зробила дитина – похвали. А ти мені завжди відповідала? Ай, та гаразд, ай, та потім, ай, маленька вона ще, бруд по будинку ганчіркою розтягне, довше возитися буде чим теї роботи! Вона вже підросла, а ти все за нею речі брудні прибирала, і в кімнаті порядок наводила за неї. Ти сама її до того привчила, що ти тепер від неї хочеш?

– Віро, ну тоді вона і справді маленька була, а зараз-то! Під тридцять вже, заміж час іти, а хто її візьме? Робити ж нічого не хоче! Грішно так на свою дитину говорити, але й інакше не виходить! Мені соромно вже перед людьми. Адже вона і на роботі напевно так.

– Відселяй її від себе, інакше так і буде. Ти ж сама завжди над нею тремтіла, все за неї робила.

– Та як же я її відселю? А що люди скажуть? Незручно потім буде, говоритимуть, що Інна доньку з дому випровадила. Та й взагалі, як вона сама житиме?

– Поговорять, та забудуть. Пора їй у тебе самостійною ставати. Жінці 30 років, а вона із мамою живе. Там дивишся, познайомиться із ким. Не будеш ти все життя за нею з горщиком бігати.

***

Інна – людина важка. Вона звикла, щоб усе було так, як вона сказала. Ідеальніше ідеального. Навіть якщо маленька Оленка все зробила, як ведеться, мама все одно знайде, до чого причепитися.

Спочатку Олена старалася, переробляла, намагалася зробити краще, а потім, раптом їй набридло, адже мамі все одно не догодиш, мама демонстративно все переробляє, з тихим бурчанням або гучними вигуками, і Олена просто перестала мити посуд, завантажувати білизну в машинку, та робити іншу домашню роботу. А навіщо?

Адже мама все одно буде незадоволена. Переодягне Олена штани, а мама ходить слідом, і говорить, що і штани не ті, і порошинки на них. І не доведеш, що тільки вчора з стірки їх зняла Олена, скрізь бачиться мамі бруд, не подобаться їй, що хтось щось без її вказівки зробити зміг.

Навіть якщо штани, сорочки, туфлі чисті, мама все одно докопається, і краще мовчки зробити так, як мама просить, ніж зайвий раз із нею сперечатися.

Інна довго думала, як би так почати розмову з донькою про те, що настав час їй жити окремо, але ніяк не могла наважитися, адже розмова-то непроста. Та й переживала, як Оленка, сама житиме? Проте не довелося Інні неприємну розмову заводити, Олена сама торкнулася цієї теми.

– Мамо, я тут що подумала . Давай я до бабусиної квартири з’їду. Сама все оплачуватиму, вчитимуся жити сама. Ну скільки можна, ми з тобою, сваримося постійно! Ніяк не можемо ужитися. Різні ми з тобою і інтереси у нас різні.

-Ой, не знаю, Оленко. А зможеш ти сама жити? Адже все самій робити доведеться!

-Мамо, ну не маленька я вже. Ти мене і вчитися не відпустила, переживала, як я сама житиму. Я ж так хотіла як усі, в гуртожитку, а ти ж наполягла, щоб заочно. Набридло вже мамо, сил немає. Я сама хочу пожити, та й тобі не завадить свобода, будеш хоч зі своїм цим вільно зустрічатись.

Інна хоч і сумнівалася, але все ж таки погодилася з доводами дочки, і Олена з’їхала.

Вже наступного ж вечора Інна, навантажена пакетами з провізією після роботи поїхала до доньки, дізнатися, як вона там, чим зайнята, чи навела порядок, та й взагалі, вона така несамостійна, і приготувати нічого не зможе, сидітиме на бутербродах. Однак Олени вдома не виявилося, на телефон вона не відповіла, а ключі не підійшли до дверей, і Інна, зла і роздратована, поїхала назад разом із пакетами.

Вже пізно ввечері донька зателефонувала і сказала обуреній мамі, що була в кіно. І взагалі, дорослі люди за наявності мобільних телефонів спочатку дзвонять, а вже потім їдуть у гості. Не треба мовляв мама щодня до мене навідуватись, справлюся я. І взагалі, якщо я живу самостійно, то нема чого мене контролювати. У гості лише за дзвінком, і то у вихідні.

Інна, яка не чекала такого повороту подій, тут же почала дзвонити подрузі Вірі, щоб нажалітися на доньку, проте Віра несподівано стала на бік доньки, і відчитала Інну, мовляв, нічого до дівчини лізти, своїм життям займися.

Щойно дочекавшись вихідних, Інна поскакала до доньки. Вже з порога господарська мама скорчила незадоволене обличчя, і почала вичитувати доньку. Там смітинка валяється, на раковині вода погано витерта, і взагалі, давай я посуд перевірю, як ти помила.

Тільки Олена могутньою спиною загородила посудну шафку, і дивлячись матері в очі викарбувала:

-Ти у гості прийшла? От і гостюй, нічого по моїх шафах лазити. Чай будеш?

Не чекала Інна такого прийому від доньки, весь вечір намагалася на неіснуючий бардак доньці вказати, у шафку залізти, у ванну пробратися, а коли Олена відлучилася в кімнату, то Інна примудрилася і відро для сміття проінспектувати. Нарешті, Олена не витримала, і чемно випроводила матір додому.

Взагалі, якщо розібратися, то Олена не була такою нечепурою, якою її розписувала мати. Звичайна, нормальна жінка, і вбратися вміє, і приготувати, і пил клубками не накопичується, та й одягається нормально, в чисті, прасовані речі. Просто з матір’ю зв’язуватися собі дорожче, їй все одно не догодити, ось Олена і намагалася нічого не чіпати, щоб зайвий раз не викликати невдоволення матері.

Коли вона почала жити окремо, наче повітря свіжого ковтнула. І вдома порядок, і за харчуванням стала стежити, та й взагалі, виявилося, що життя прекрасне, і в ньому багато всього цікавого, ще б мама зі своїми візитами не діставала. Добре, що Олена відразу здогадалася замок змінити, а то мама вже наступного дня заявилася.

Але й Інна виявилася не такою простою. А може вона просто звикла кимось командувати. Візити почастішали, і в будні дні, і у вихідні, а якщо не дай бог Олени не виявлялося вдома, то починалися нескінченні дзвінки з допитами-де ти, з ким ти, чи їла, а що їла?

Через місяць Інна у наказовому порядку заявила дочці, щоб вона поверталася додому, мовляв, погуляла, і вистачить. квартиру запустила, бардак кругом, сама не зрозумій на кого схожа.

Не зрозуміло, на що сподівалася мати. Може на те, що дочка беззаперечно виконає вимогу, а може навіть на те, що Олена сама попроситься назад, але не те, що зробила Олена.

Вона, написавши заяву за власного бажання, зібралася і поїхала до батька. Жив він настільки далеко, що Інна за всього бажання навіть раз на місяць не могла собі дозволити приїхати в гості. Причому про від’їзд дочки мати дізналася вже напередодні.

Ой що там було! Інна сварилася, плакала, просила, наказувала, щоб Олена одумалася, здала квиток і повернулася додому. Потім навіть казала, що ніколи не пробачить дочку за зраду, викреслить її зі свого життя, якщо вона зараз поїде.

Олена вже спокійно відреагувала на цей концерт, тим більше, що він був їй добре знайомий. Колись купилася вона на цей виступ, і не поїхала вчитися, як усі, а вступила на заочне, аби мама одна не залишилася. З хлопцем розлучилася так само, коли мама картинно вдавала, що їй зле. Набридло Олені так жити. Доросла вона вже й цілком самостійна.

Інна досі не вибачила доньку. Вони хоч і телефонують одна одній, але вона завжди докоряє Олену за те, що та поїхала, покинула її одну. Олена начебто й виправдовуватися втомилася, каже, що мама сама як маленька. Завжди вона така була, і з батьком тому розлучилися, не догодити їй, все не те, і все не так. І з чоловіками скільки зустрічалися – ніхто її довго витримати не зміг.

Не планує Олена повертатися. Батько допоміг спочатку, і з роботою теж допоміг, а зараз окремо живе вона, і їй подобається. І справляється з усім, і все в неї в порядку. Хлопця поки не знайшла, але надають їй чоловіки знаки уваги, значить, і не така вона погана.