Толік зайшов додому і здивувався тиші, що там панувала. Зазвичай дружина приходить із роботи раніше, включає телевізор і починає чимось гриміти на кухні. А тепер раптом тиша. Толіка це насторожило.

– Толя, це ти? – пролунав із кухні якийсь жалібний голос дружини.

Ксюша таким тоном ще ніколи з ним не розмовляла, що змусило Толіка підібратися, акумулювати розмазані робочим днем ​​сили і рушити на звук, чекаючи чого завгодно.

Голос дружини пролунав з боку кухні, ось туди Толік і попрямував. Акуратно визирнувши з-за рогу, Толік оглянув околиці харчового виробництва. Побачене видовище привело Толіка до ступору.

Ксюша сиділа на столі, озброївшись власним тапочком і мандражувала, тобто зацьковано оглядалася на всі боки і здригалася від будь-якого шарудіння.

Толік теж почав озиратися і побоюватися, щоправда, поки що не розумів, чого варто боятися.

– Ти чого туди видерлася? – тихо поцікавився Толік, не поспішаючи заходити на кухню.

– Миша! Я бачила мишу! – пошепки прокричала Ксюша, не перестаючи оглядатися. – Он там, під холодильник побігла!

Толік мишей не боявся, але все одно вирішив на кухню не заходити. Однак повний відчаю крик дружини “забери мене звідси” все-таки змусив його зробити крок на кухню, підхопити зі столу дружину і винести її з території, зайнятої вopогом.

– Я нахилилася, а вона як шмигне! І просто під ноги! Я – мамочки! І на стіл! А вона шмиг – і під холодильник! І хвіст цей її, фу-у! – захлиналася емоціями Ксюша на руках у чоловіка, але тапочок продовжувала тримати в руках.

– Ось тільки мишей нам у хаті й не вистачало! – прокряхтів Толік, якому місія з перенесення дружини давалася не так легко, як йому самому хотілося б. А злазити на підлогу Ксюша, мабуть, не збиралася принаймні найближчим часом.

Вже в залі Толіку вдалося завантажити свою ношу на диван. Після цього подвигу Толік шумно видихнув і звалився поряд із дружиною.

– Треба поставити мишоловки! Або отруту купити! – кровожерливо оголосила Ксюша, продовжуючи притискати до грудей тапочок і продовжуючи озиратися на всі боки. Їй скрізь мерехтіла миша.

– Ага! А з мишоловок хто її діставатиме? А якщо миші здохнуть десь у важкодоступному місці? Ти уявляєш, як смердіти буде? – обурився Толік, який не сумнівався, що почесна місія зі спустошення мишоловок і пошуку джерела смороду ляже на його плечі.

– Миші?! Ти гадаєш, що вона тут не одна? – скрикнула Ксюша і навіщось почала дертися Толіку на шию.

“Ну я ж двох приніс”, – подумав Толік, намагаючись струсити з шиї вразливу дружину.

– Думаю, що не одна, вони по одній не ходять, – вагомо сказав Толик.

– А може, кота заведемо? Пам’ятаєш, ти ж хотів? – нервово запитала Ксюша, балансуючи на шиї чоловіка і відбиваючись тапочком від його спроб її зняти.

Так! Ці слова пролунали! Ксюша сама запропонувала йому завести кота! План Толіка спрацював, хоч він сам до кінця в це й не вірив.

Такий спосіб спонукання дружини до заведення в будинку кота Толік почув у якомусь анекдоті і був упевнений, що це не спрацює. Але дуже йому хотілося, щоб вдома був кіт.

А ось дружина цього зовсім не хотіла. Від котів, казала вона, тільки шерсть, бруд та антисанітарія, тож не буде в їхньому домі котів.

Ну ось як: дім – і без кота? У квартирі ще гаразд, туди-сюди, але свій будинок і без мурликів на вікні? Це якось неправильно. У Толіка все життя були коти, точніше, в його батьків, але це не змінює справи.

Кіт у сім’ї має бути, це незаперечне правило, на яке до сьогоднішнього дня начхати хотіла Ксюша. Ось через її наполегливість і довелося переходити на такі єзуїтські методи переконання.

– Треба кота – буде в нас кіт. Але нам потрібне не кошеня, а вже досвідчений мишолов, а то поки він навчиться, ти вже переселишся на антресолі, – промовив Толік, відстежуючи реакцію дружини. Та була згодна на що завгодно, аби по хаті не шастали миші.

На наступний день Толік повернувся з роботи не один. Під курткою він ніс у міру вгодованого і не в міру нахабного кота, якого Толік приглянув у притулку ще місяць тому.

– Ось! – важливо продемонстрував дружині свою “видобуток” Толік. Кіт уважно розглядав Ксюшу і поводив носом, вивчаючи своє нове житло.

– Якийсь він худий… І не виглядає завзятим мишоловом, – із сумнівом промовила Ксюша.

– Багато ти розумієш!  А як, по-твоєму, має виглядати завзятий мишолов? – образився за кота Толік.

Дружина розписала якогось монстра, у якого зубища – ось такі, пазури – он такі, загалом, небезпечну та агресивну з усіх боків звірюгу. Толік скептично вислухав Ксюшу, а потім помітив, що вона описує росомаху, а не домашнього кота. І якщо таке заведеться у них вдома, то з цього будинку з’їдуть не тільки миші, а й господарі.

Після короткої лайки, під час якої кіт продовжував меланхолійно висіти на руках у Толіка, сімейство вирішило дати волохатому мисливцеві шанс.

Толік не сумнівався, що вже з двома мишами кіт впорається. А якщо й не впорається, то він, Толік, коту допоможе, є у нього на роботі одна ультразвукова машинка, яка лякає гризунів. Але буде політично вірніше, якщо мишами впорається саме кіт, адже йому мало з’явитися, йому ще й закріпитися в сім’ї треба.

І кіт не підвів. Вже наступного ранку Толіка розбудив гучний вереск дружини. Спросоння Толік не знав, за що хапатися. Чи то за телефон, щоб викликати поліцію, чи то за штани, щоб не боротися з бандитами в сімейниках веселого забарвлення.

Поки Толік розмірковував, вереск повторився, і він рвонув на звук в чому був. Вереск лунав із кухні.

–  Що сталося? – прорепетував Толік, чий нерозім’ятий мовний апарат відмовився штатно функціонувати. Але дружина й так його зрозуміла.

Ксюша знову сиділа на столі (треба відуичити її від цієї поганої звички, вона подає коту поганий приклад), періодично верещала і тицяла кудись вказівним пальцем.

Простеживши напрямок, Толік побачив мишу, яка слабо смикала лапкою. Чи то кіт не впорався, чи у гризуна стався інфаркт від Ксюшиного вереску.

– Забери її! Забери негайно! – волала дружина, розхитуючи під собою стіл.

Нічого зробити Толік не встиг, бо звідкись з-під гарнітура метнувся кіт, підхопив свою здобич і кинувся навтьоки. У дверях кухні кіт зупинився і, як здалося Толикові, докірливо похитав головою, після чого втік з кімнати.

Коли миша зникла з поля зору Ксюші, вона нарешті перестала верескувати і майже складно розповіла, що сталося.

Вона прокинулася, пішла ставити чайник, а на кухні кіт із мишею в зубах. Побачивши Ксюші кіт видобуток виплюнув і навіть підсунув лапою у бік Ксюші. Але вона замість того, щоб прийняти частування, зі звуковим супроводом рвонула на стіл, злякавши кота і кoнтузивши мишу вереском.

– Образилася кота до глибини душі, він же старався. Навіть здобутком з тобою поділитися хотів, — докірливо похитав Толік головою, допомагаючи дружині спуститися з столу.

Ксюша такі прояви котячої турботи сприймати відмовилася, але змушена була визнати, що ідея завести кота була дуже непогана. Свою миску сметани кіт уже відпрацював.

Через тиждень Толік стояв на кухні і задумливо чухав потилицю. Сьогодні кіт притягнув уже п’яту мишу, хоча Толік запустив у будинок лише двох, тож бухгалтерія не сходилася. Звичайно, були тут і свої плюси – дружина котом натішитися не може, хоча той і не залишив спроб пригостити господарку своєю здобиччю.

– Треба з котом провести виховну бесіду. Свою корисність він уже довів, вистачить. І де він їх цікаво бере? – пробурчав Толік і вийшов надвір. Думки про миші та кота залишили його. Тепер він розмірковував, як умовити дружину завести собаку. Який же будинок без собаки?

КІНЕЦЬ.