За два роки спільного проживання із сином та його сім’єю Галина Володимирівна звикла до багатьох речей. Вона любила дивитись, як внук бігає голяка по квартирі і пищить від радості. Їй подобалось розповідати невістці, як правильно чистити картоплю, чому одяг треба прати руками, а не цими новомодними пральними машинками і які насправді шкідливі мікрохвильовки.

А тепер син взяв іпотеку, і вони переїхали на свою квартиру… Галина Володимирівна і хворою прикидалась, і на сусідів намовляла, і що тільки не робила, щоб діти повернулись назад…

Але чуда не сталось. Прожила вона на самоті три місяці. Тихо так у квартирі, нудно… А так хотілося б глянути, що там Олена робить! Вона б точно навчила її чомусь новому. І тут у голову бабці прийшла чудова думка: здати свою квартиру в оренду, а самій до дітей переїхати. Так і гроші цілі, і всі задоволені.

– Привіт, дітки! – почула Олена, коли відкрила двері квартири. – А я до вас вирішила переїхати. Свою квартиру здавати буду!

Галина Володимирівна стояла з усіма своїми пожитками в руках і посміхалась на всі вставні 32.

– О-о! Оце так новина! Супер, проходьте скоріше! – відповіла Олена і почала заносити сумки у квартиру.

– Ти що, і правда рада? – запитала свекруха невістку з непідробним подивом.

– Звісно, таке ви питаєте! Самі подумайте, які тут переваги. Ви свою квартиру здаєте, значить, нам точно буде чим платити за іпотеку. А ще — ви завжди будете вдома. Телевізора в нас немає, серіалів ваших теж. Значить, у Євгенчика буде цілодобова няня!

– Як же це так, Олено? Я стара людина, куди ж мені дитину…

– Але ж вік — це добре. Це досвід! А як смачно готують люди з досвідом у цій справі… Тепер можна не переживати за пустий холодильник, коли на роботу йду. Вам же тільки у задоволення на всю родину готувати, правда ж?

– Так, а мені ж не можна жирне…

– Звісно, я все пам’ятаю! Тому готувати ви будете лише нам, це ж логічно. А для вас я приготувати можу. Я нещодавно навчилась рис варити, голий суп, узвар. Лікар же вам таке і приписував, я не помиляюсь?

– Не помиляєшся… Але я і сама себе обслужу. Ще не вистачало, щоб мені хтось готував! Та і вам давно пора вже самостійними бути! Де ж це таке бачено, щоб дітьми з батьками жили? До побачення, я додому, — сказала Галина Володимирівна і почала швидко назад виносити свої речі.

Олена не сказала свекрусі нічого поганого. Просто пригадала їй все, чого від неї ж і наслухалась. А вона чогось додому захотіла…

КІНЕЦЬ.