Наталя собі й уявити не могла, де й за яких обставин вона познайомиться зі своїм майбутнім чоловіком…

Сталося це на вихідних, у передмісті, куди вона вирушила вона разом зі своїми подругами.

Погода була чудова. Бабине літо – прекрасна пора! Після нетривалих дощів у лісах з’явилися гриби.

З найближчого лісу долинали людські голоси. Втомлені, але задоволені поверталися додому мешканці найближчих сіл з повними кошиками й відрами різних грибочків.

Погулявши по лісу, подруги вийшли на берег озера, де відкривався чудовий краєвид.

Люба й Ольга попросили Наталю сфотографувати їх. Зробивши кілька знімків, вона зробила два кроки, вибираючи новий ракурс.

Несподівано дівчина зашпорталася й опинилася на землі.

Поки подруги намагалися зістрибнути з виступу, щоб допомогти їй, молодик спортивної статури кинувся Наталі на допомогу.

Наталя трималася за плече чоловіка, ледь стримуючи сльози.

Чоловік був міцної статури і вищий за неї зростом.

Недовго думаючи, він взяв Наталю на руки й поніс її кудись під щебетання здивованих подруг, які побігли за ними слідом.

Відкривши дверцята своєї машини, чоловік обережно посадив Наталю на сидіння і почав оглядати ногу.

– На щастя, ніби нічого страшного. Давайте, я відвезу вас до себе додому, я тут поряд живу? – запропонував він дівчині.

Запропонувавши подругам поставити чайник, чоловік, який представився Миколою, впевненими та швидкими рухами наклав пов’язку на ногу своєї гості.

…Година була уже пізня, коли у двері квартири матері Наталі, Марини Петрівни, хтось подзвонив.

Жінка ахнула, побачивши на порозі незнайомого чоловіка, що тримав на руках її дочку.

Ось таким було знайомство Миколи з майбутньою тещею…

…Минуло два дні.

Микола прокинувся рано. Він гарненько поснідав, одягнувся, причепурився й пішов у магазин.

Чоловік купив величезний букет квітів і торт і пішов провідати свою нову знайому.

Микола підійшов до дверей і натиснув кнопку дзвінка.

За мить двері відкрилися. Яким же ж було здивування Миколи, коли двері йому відкрила сама Наталя. Вона виглядала повністю здоровою…

Та це було ще не головне. Наталя запросила Миколу на чай і чоловік попрямував на кухню. Там його чекав дуже неприємний сюрприз.

За столом на кухні сидів незнайомий хлопець без футболки і попивав собі каву…

– Вибачте, я, напевно, не вчасно, – пробурмотів Микола. – Просто зайшов дізнатися, як самопочуття в Наталі…

Дівчина не встигла йому нічого пояснити, як Микола вибачився і одразу пішов…

– Микольцю, почекай, ти все неправильно зрозумів… –дівчина спробувала сказати щось на своє виправдання, кинувшись навздогін.

– Ти не повинна переді мною звітувати, – сказав Микола. – Бажаю щастя!

І вхідні двері закрилися.…

Однокурсник Наталі, староста їхньої групи, був одруженим.

У нього росла дворічна донька. Побачивши засмучене обличчя дівчини, Віктор зрозумів, що з’явився у гості не вчасно.

Він стрімко вискочив з-за столу і, схопивши з вішака вітровку, кинувся навздогін Миколі.

Наталя спостерігала з вікна, як він вибіг з під’їзду і зупинився під деревом. Віктор підвів голову і, глянувши на вікно своєї однокурсниці, розвів руками. Микола зник

У розпачі сівши на табуретку дівчина розплакалася.

…Минуло кілька днів. З того самого злощасного дня Микола більше не з’являвся. Наталка не знаходила собі місця. Вона все ніяк не могла забути доброї посмішки хлопця, який їй сподобався.

Було дуже прикро, що, не встигнувши познайомитися з Миколою, вона одразу його втратила.

Теплі осінні дні змінилися зливами, які наводили зневіру та тугу.

Вулиці спорожніли. Виходити з дому зовсім не хотілося. Іноді дув поривчастий вітер. Промоклі залишки листя на деревах і кущах сиротливо прилипли до гілок.

Наталя ходила, як у воду опущена. В один із вихідних днів, ближче до вечора, вона не витримала й почала одягатися.

– І куди це ти зібралася? Опалення ще не увімкнули, й у квартирі було помітно прохолодно.

– Мамо, я ненадовго, незабаром прийду.

– А-а-а… Не витримала! І де у нинішніх дівок гордість?! Сама вирішила піти до нього! Та якби ти йому потрібна була, він би прибіг і не один раз!
– Якщо я йому непотрібна, нехай він сам мені так і скаже. Я зрозумію. Матусю, ну не дивись ти так на мене!

Відкривши двері, Наталка вийшла під мовчазним і важким поглядом матері. Вона твердо вирішила піти до Миколи додому і розібратися у тому, що він збирається робити далі. Нехай навіть сказані ним слова будуть не такі як вона очікує, але Наталя має їх почути.

Всю дорогу до будинку Миколи вона прокручувала в голові майбутню розмову. Подумки ставила йому запитання, і сама намагалася знайти на них відповіді.

А ось і двері його квартири. Дівчина натиснула на кнопку дзвінка.

Дзвонила вона досить довго, але їй ніхто не відкрив.

Наталка хотіла вже піти, як раптово клацнув замок, двері відкрилися, й на порозі з’явився заспаний Микола.

– Я думав, що мені сниться звук дзвінка. Проходь.

Відсторонившись, він пропустив дівчину в квартиру.

– Ти спиш у такий час? – не приховуючи свого здивування, запитала Наталя.

– Я тільки нещодавно повернувся додому. Ти забула, мабуть, я казав, що працюю рятувальником.

– Так. Згадала, – відповіла Наталя.

Помітивши, як Микола ледве стримує позіхання, вона квапливо промовила.

– Я хотіла пояснити, що мій однокурсник, який прийшов відвідати мене, пролив каву на футболку. Я випрала пляму і почепила її сушитися. Він хороший чоловік, ми з ним просто друзі. Між нами нічого не було. До того ж він одружений і має маленьку доньку.

Микола мовчав. Його сонне обличчя не показувало жодних емоцій.

– Ну, я піду. Рада була тебе бачити.

Наталя зробила крок до дверей, і взялася за ручку, але відкрити не встигла.

Несподівано для неї Микола обійняв її. Серце дівчина стрепенулося.

…Коли Наталя прийшла наступного ранку на кухню і поставила коробку з тортом на стіл, мати з осудом зиркнула на її щасливе усміхнене обличчя й пробурчала:

– зʼявилася, безсоромниця? І що тепер скажеш? А те, що мати вдома собі місця не знаходить, тебе не хвилювало!

Наталя підійшла до матері, міцно обійняла її і прошепотіла на вухо:

– Він сам зараз тобі все розповість.

– Хто? – перепитала мати.

Більше жодних питань поставити вона не встигла. Несподівано на порозі кімнати з’явився Микола з букетом квітів у руках.

– Здрастуйте, Марино Петрівно! Це вам!

Приголомшена жінка не встигла нічого зрозуміти, тільки здогадалася по обличчях дочки та її коханого, що вони безмірно щасливі…

…Немає випадкових зустрічей. Або Господь надсилає нам на зустріч потрібну людину, або ми надсилаємося комусь Богом. Кому – невідомо для нас…