Одного ранку, коли місто ще тільки прокидалося від нічного сну, молодий хлопець на ім’я Артем увірвався до маленької крамнички квітів. Його обличчя виблискувало передчуттям особливого моменту.

– Дайте мені найгарніший букет!

– Вигукнув він, порушуючи тишу ранкової години. Молода продавщиця Ліда моментально взялася до роботи. Вона була майстром своєї справи і створила справжній квітковий витвір мистецтва. Артем був у захваті.

– Ідеально! Те що потрібно! Дякую вам велике!

– Сказав він, забираючи букет і прямуючи до виходу. Артем був сповнений надій. Сьогодні він збирався зробити пропозицію своїй дівчині.

Однак через годину він повернувся до магазину з плечами, що опустилися . Ліда побачила смуток у його очах і відчула, як її серце стиснуло від співчуття.

– Вона… Вона відмовила мені, – ледве промовив Артем. Ліда не знала, що сказати. Вона тільки мовчки взяла букет і поставила його у вазу на прилавок.

– Цей букет для вас, – сказав Артем.

– Ви створили щось прекрасне, і я хочу, щоб ви залишили його. Ліда вдячно посміхнулася. Вона відчувала, що між ними щось клацнуло на той момент. Це було початком чогось нового та гарного. Дні перетворилися на тижні, тижні на місяці.

Артем та Ліда почали проводити все більше часу разом. Вони виявили, що в них багато спільного, і в їхньому серці зародилася ніжність.

– Я думаю, це була доля, – сказав Артем одного вечора, коли вони сиділи в парку, тримаючи один одного за руки. Ліда посміхнулася і міцно стиснула його руку.

– Я теж так думаю, – прошепотіла вона, опустивши голову на його плече. І тоді Артем зрозумів, що знайшов своє справжнє кохання, завдяки тому самому нещасному випадку з букетом. Це була іронія долі, але вони були вдячні за цей новий початок. Саме в таких несподіваних моментах народжуються справжні почуття.

КІНЕЦЬ.